Великий літописець

Величко — один із трьох найвідоміших в Україні літописців. Після Самовидця та Грабянки перед нами постають в хронологічній послідовності історичні події періоду національно-визвольної війни проти польської шляхти і до початку XVIII ст., відтворені Величком у чотирьох великих томах.

Відомо, що літописець певний час перебував на посаді канцеляриста Війська Запорізького. Це надало можливість історику-документалісту залишити по собі оповідь про діяльність десяти гетьманів — від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи. У літопису відображені найвизначніші віхи історичної долі українського народу. Автор відзначав, що негаразди в суспільному житті того часу були наслідком «несогласія умовредних і властолюбивих синов своїх», а «єдина матка наша Малая Росія» знаходилася в стані «раздранія і раздвоєнія». Отже, бачимо, що Величко не тільки подавав відповідні історичні факти, а й займав певну громадянську позицію як автор.

Після усунення з посади канцеляриста Величко зайнявся суто літописною справою. Його праця датується 1720-м роком. У ній автор назвав себе «сином з племени Хазарского и из слуг войска запорожского найменший слуга Самуйло Василіев Величко». Літопис — справжня скарбниця відомостей про історичні перипетії нашого народу. У ньо-му віддзеркалені перемоги й поразки, радість і горе народу, який переживав часи національного, релігійного, суспільного гніту. Праця Величка користується великою популярністю у дослідників, науковців, оскільки є чи не єдиним документом доби Руїни та боротьби українського народу за свободу.