Трагедія людини, відірваної від рідної землі

(за драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня»)

Леся Українка рідко зверталася до тем і проблем національної історії, за що їй не раз дорікали. Можна припустити, що саме через це поетеса нарешті пише твір з української історії. Це була драматична поема «Бояриня», написана протягом трьох днів у 1910 році. Твір висвітлював драматичні події доби Руїни (XVII ст.), а ширше — драматичні проблеми українського національного буття. .

У центрі сюжету розповідь про Оксану — дочку козацького старшини Олекси Перебійного, яка стає дружиною боярина Степана і їде з ним до Москви. Оксана вважала, що кохання допоможе їй подолати всі труднощі, але з часом зрозуміла, що одного кохання замало.

Дівчина опиняється у дивному та незвичному для неї середовищі. Вона не сприймає московських звичаїв, взаємин між людьми як на побутовому, так і на суспільному рівнях, внутрішньо протистоїть усьому цьому. Кожного дня Оксані відкривається новий, незрозумілий бік життя у Московщині, який не може сприйняти її волелюбна натура. «Самій не можна по Москві ходити», — повчає її сестра Степана Ганна, а на пропозицію піти до гаю дивується: «Такого тут і зроду не чували, — співати по гаях!..» Звичай свататися через сваху і до весілля не бачитися з нареченим викликає у Оксани здивування. Навіть довгий закритий одяг не дає їй вільно дихати:

...та довгий-довгий, мов попівська ряса!

А сумно, як се я його надіну?

Ото й на голову такий підситок

надіти треба? Зап'ясти обличчя?

Приймаючи і частуючи гостя, вона відчуває себе приниженою, бо мусить мовчки сприймати «поцелуйный обряд». Уже через декілька днів Оксана з жахом вигукує:

Степане, та куди ж се ми попались?

Та се ж якась неволя бусурменська?

Усі нові звичаї ображають людську гідність Оксани. Вона болісно переживає приниження свого чоловіка Степана, який танцює гопака перед царем, догоджає боярам і дуже боїться доносів. Він змушений хитрувати, підлещуватись, іти на компроміс зі своєю совістю, забувати про свою честь. Оксана усвідомлює, що ця поведінка обумовлена політичною ситуацією, яка склалася на Україні, але все це боляче ранить її.

Та ще більше болить у Оксани душа за долю Батьківщини. За приниженнями Степана вона не бачить дії, допомоги Україні. Оксану ранять кривди, що чинять українському народові «московські посіпаки». Вона не може навіть передати листа своїм рідним, бо Степан сумно згадує про дибу. Від свого безсилля, від туги за Батьківщиною, від задушливої моральної атмосфери Оксана занедужала. Вона вже не хоче їхати на Вкраїну, бо їй буде соромно дивитись у вічі землякам. З болем вона промовляє:

Утихомирилось? Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги,

се мир по-твоєму — ота руїна?

Отак і я утихомирюсь хутко в труні.

Драматична поема «Бояриня» донедавна була невідома читачам. Цей твір не зазнав щасливої долі, бо навіть авторка хотіла знищити його, вважаючи, що поема може викликати родинний конфлікт. На щастя, Климентій Квітка зупинив дружину, умовивши її почекати. І хіба ж можна дорікати критикам, що писали: «Драма не вдалася поетесі...», якщо сама Леся Українка називала її «якоюсь елементарною. Кожен читач повинен зробити власні висновки, але незаперечне те, що ця драма заслуговує на нашу читацьку увагу, на детальніше, всебічне вивчення і на сценічне втілення.