Трагедія талантів з народу

(за творами Степана Васильченка)

Степан Васильченко був тісно пов'язаний з народом, бо сам вийшов з трудових низів. Він мав щедрий і світлий талант, на життя дивився очима сільського інтелігента. Його хвилювала доля трударів, і саме про них, про їхні радощі, а частіше про їхні біди та проблеми розпові-дав Васильченко у своїх творах. Письменник торкався тих тем, які до нього рідко піднімалися в літературі. З власного досвіду знаючи про нелегку долю сільського вчителя, Васильченко в оповіданнях «Вечеря», «Над Россю», «Гріх» висвітлював важке життя вчителів. Також він пи-сав твори про дітей — «Дощ», «Петруня», «Басурмен». У його творчому доробку можна знайти і сатиричні твори («Мужицька арихметика»), і твори про еміграцію («На чужину»), і твори про першу світову війну («Отруйна квітка»).

Багато уваги приділяв С. Васильченко розкриттю теми трагічної долі талановитої людини з народу. У новелах «На хуторі», «У панів», «На розкоші» письменник показав обдаровані натури з низів, які не знаходять застосування своєму талантові. У ліричному ескізі «На ху-торі» автор подає розповідь про нещасну дівчину, яка наймитує, не має жодної рідної душі. Навіть друзів у сироти немає. Усе своє горе, тугу та образи вона виливає літньої ночі чудовою народною піснею. А люди на хуторі прокидаються і дивуються силі та красі чарівного голосу. Але ніякої надії на краще Васильченко читачам не залишає, бо знає, що дива не станеться. Твір завершується гіркими словами:

«І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюблені діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, — люди за найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами у чужих людей і пасин-ками в долі».

Але найяскравіше ця тема була втілена в одному з кращих творів Васильченка — повісті «Талант». Головна героїня — дочка бідної вдови Тетяна. Вона обдарована від природи голосом чарівної краси та артис-тичними здібностями. Її душа прагне до знань, до освіти, вона прагне до творчості. Тетяна співає в церковному хорі, мріє познайомити селян з театральним мистецтвом, тому і бере участь у аматорських виставах. У захопленні дівчина каже: «Дано мені малісіньку іскорку святую... Малісіньку-малісіньку... І освітила вона моє життя біднеє, щастям на-гріла моє серце...». Усі надії Тетяна покладає на панів, які визнавали _її талант і обіцяли допомогти їй розвинути свої здібності. Але нічого цього не сталося, бо пани лише використали дівчину. Панич-студент, дивлячись на її наївність та довірливість, пограв з нею в кохання. Че-рез це стара пані «всіх порозганяла і театр забила... а Тетяну й у двір не звеліла впускати — вигнала». Пани-меценати, що «захоплювалися» її талантом, відвернулися. Люди на селі засуджували її поведінку. Зневага, пересуди, крах усіх мрій, а головне, неможливість співати — все це тяжко впливало на Тетяну. Після того, як піп вигнав її з церкви за що вона «не так» співала, дівчина наклала на себе руки. Іншого виходу з ситуації, що склалася, Тетяна не бачила.

Після революції Васильченко хотів написати великий твір про жит-тя Тараса Шевченка, але встиг зробити тільки першу частину. Доля генія з народу, який зумів розкрити і віддати людям свій талант, цікавила письменника. Це був той рідкісний випадок, коли доля давала людині шанс, а потім відбирала все.