Філософсько-символічний зміст повісті «Старий і морс»

Повість-притча «Старий і море» видатного американського письменника Ернеста Хемінгуея — це не лише один з останніх його завершених творів, а найскладніша у філософському плані річ. Це — алегоричне розкриття світоглядної позиції автора, власний варіант відповіді письменника на найважливіше з питань філософії про сенс життя.

Ще раніше у творчості Хемінгуея склався особливий художній принцип, який письменник назвав «принципом айсберга»: «Якщо письменник добре знає те, про що він пише, він може оминути багато з того, що знає, та, якщо він пише правдиво, читач відчує все проминуте так само сильно, як коли письменник сказав про це. Величність руху айсберга у тому, що він лише на одну восьму підноситься над поверхнею води». Відштовхуючись від цієї метафори, можна сказати: «надводна» частина змісту повісті «Старий і море» надзвичайно мала, а глибина «підводної» — незрівнянно велика.

Зовні сюжет повісті дуже простий, його можна переказати кількома реченнями. Живе самотній старий рибалка Сантьяго, єдиний друг якого— хлопчик Маноло, його учень і помічник. Старого Сантьяго покинуло щастя, як покинула більшість людей, не здатних його розуміти. Він іде в море, де на наживу ловиться величезна риба, боротьба з якою триває майже дві доби, але зрештою спійману здобич нищать акули. Залишками здобичі старого милуються туристи, але й ті бачать у рибі лише якусь екзотичну річ.

Ніби нічого особливого й не відбувається — якщо бачити тільки зовнішній сюжет. Та безліч прихованих образів-символів ховається за цією ніби простенькою історією.

Старий — це водночас і жива людина зі своїми почуттями, думками і досвідом, й символ певної системи цінностей. Хлопчик Маноло — не лише хлопець, що живе зі своїми батьками, що намагаються віддалити його від старого вчителя-друга, це — надія на майбутнє, моральна перемога Сантьяго і його цінностей над відчуженістю оточення. Батьки хлопчика уособлюють цей світ, відчуженість і роз'єднаність людей у якому є нормою, як і туристи, що дивляться на рибу. Риба для Сантьяго — мета існування, до якої треба прагнути за будь-яких обставин, незважаючи на усі труднощі і перешкоди. Перемога над рибою — досягнення цієї мети. Знищення риби — нерозуміння світом її значення. Утлий човник на тлі безмежного простору — самотність. Море — непереборна сила природи, сама вічність. Приблизно такий зміст мають символи, узяті поодинці, але сполучення їх створює ідеї усього твору.

Чи переміг старий рибу і море? Зовні — ні. Здобич утрачено. Але ж риба — не тільки їжа, як вже згадувалося вище. Моральну перемогу старий усе ж таки здобуває, хай її матеріальне втілення зникає з рук. І боротьба з рибою водночас є ще й дивним єднанням з нею, хоч вона є метою, але вимушеною, якщо подивитись трохи з іншого боку. Не випадково, розмовляючи сам із собою, Сантьяго каже: «Як добре те, що нам не потрібно вбивати сонце, місяць, зірки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу в моря і вбиваємо своїх братів». Тобто ніби не він ставить собі це за мету, її вимагають життєві обставини, проте, прийнявши виклик, вступивши з рибою у двобій, Сантьяго досягає ще однієї цілі: довести, що людина не безсила, взагалі свою здатність перемогти.

Відвага та шанси на перемогу у нього і у риби практично рівні. Не буде перебільшенням сказати, що рівні ці двоє і за моральними якостями. У своїй боротьбі переможець і переможений досягають своєрідної гармонії — а це вже одна з головних авторських ідей. Знайти гармонію з природою - чим це не сенс існування людини?

Гармонії з природою неможливо досягти ані ставлячись до неї зверхньо, бачачи у ній джерело задовільнення власних потреб, ані відсторонено милуючись нею здаля. Для цього треба зрозуміти її внутрішні закони і навчитися жити за ними. Гармонійність природи зовсім не виключає боротьби, більше того — вона невідривна від боротьби, але боротьби на рівних, коли підставами для перемоги стають не якісь технічні засоби, а особисті внутрішні сили: рішучість, мужність, воля до перемоги. Вона теж жорстока, як і людський світ, але щедра і справедлива — перемагає той, хто гідний перемогти. Її правила гри ніби протиставляються таким у людському суспільстві.

Старий Сантьяго за законами природи — переможець, але він — переможений за шкалою цінностей людей, тому серед них він самотній і безсилий вигравати за їхніми правилами гри. Море і риба значно ближчі йому духовно, ніж людське суспільство.

Але він усе-таки саме людина, і саме людей репрезентує у двобої зі стихійними силами. З великою гордістю звучать його слова: «Людина створена не для того, щоб терпіти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти».

Ось такою людиною і постає він у повісті: людиною, багатшою духовно за тих, що не замислюються над тим, що означає бути людиною. Людиною-переможцем, виграш якої підтверджує сам принцип гармонії природи, хай не зрозумілий іншим, але вищий за будь-які інші закони. Переможцем, хто б що не вважав.

Мабуть, це й є головною ідеєю твору. Але однозначно стверджувати це важко – айсберг на те й айсберг, що його неможливо побачити увесь. Кожен може відшукати у повісті-притчі «Старий і