Фольклорні джерела повісті М. М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Повертаючись з Капрі, де він лікувався, Коцюбинський відвідує «українські Афіни», як жартома називали село Криворівню на Гуцульщині. Письменник був вражений побаченим. Його захопив цей не-повторний край та люди: «Я ... з головою поринув у Гуцульщину... Який оригінальний край! Який незвичайний, казковий народ!» Він милувався зеленими полонинами, мчав на плоту по бурхливому Чере-мошу, піднімався в гори і вночі слухав страшні легенди пастухів про щезників, нявок, чугайстрів. Письменника цікавило все. Він вивчав усі звичаї, обряди, традиції та вірування гуцулів.

Повість «Тіні забутих предків» містить надзвичайно цінний ма-теріал про життя і світогляд жителів Карпат. Тут люди ніби зрослися з природою, з якої черпали все нову й нову життєву енергію. Але над ними постійно панував забобонний страх перед незнаними силами природи, і цим позначені міфічні оповідання гуцулів. Населення Кар-пат є надзвичайно своєрідним, бо особливості гірського краю наклали певний відбиток на психологію, побут, звичаї та обряди. У його куль-турі збереглося багато специфічних рис.

Щоб розкрити тему поетичного кохання Івана і Марічки, Ко-цюбинський використав найпоширеніший уснопоетичний жанр на Гуцульщині — коломийку. Письменник вводить у текст повісті і любов-ну, і побутову коломийку. Саме коломийками відгукувалася Марічка на гру Іванкової флояри. «Вона їх знала безліч... На що б око не впало, що б не сталося на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь, зрадила дівка, заслабла корова — все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті».

Коцюбинський розкриває читачам міфічні уявлення гуцулів про злих духів. Люди вірять у ворожок, чародіїв, нечисту силу. Саме тому в повісті з'являються щезник, нявка і чугайстир, відьма Хима та мольфар Юра. Вони існують поруч з людьми, як щось звичне і зрозуміле, тримаючи гуцулів у постійній тривозі. Бо нявка може згубити люди-ну в лісі, якщо на допомогу не прийде чугайстир, що є «смертю для нявок: зловить і роздере». Відьма Хима може зробити шкоду худобі, а Юра — зашкодити людині своїми чарами. Але щоб вижити в цих

умовах, гуцули знали безліч різноманітних ворожінь та замовлянь. Дуже любила ворожити дружина Івана Палагна. Вона ворожила біля худоби, «палила поміж маржинкою ватру, аби вона була світуча, крас-на, як боже світло, аби до неї не мав приступу злий». Ворожила для себе, аби Бог дав діточок. А потім разом з Юрою ворожила, аби звести зі світу Івана.

Захоплювала Коцюбинського ще й проблема релігійних вірувань жителів Карпат. У листі до Горького він писав: «Христианством он (гуцул) воспользовался только для того, чтобы украсить языческий культ». У кожному обряді, описаному Коцюбинським, читач спостері-гає тісне переплетіння християнства та язичництва. Святкуючи Різ-дво, Іван «клав Палагні живий вогонь для вечері», стелив сіно на стіл та «рикав при тім, як корова, блеяв вівцею та ржав конем, аби велася худоба», а потім звертався із запрошенням на вечерю до всіх злих сил природи.

Свою повість Коцюбинський закінчує описом дивного похоронного обряду, який письменник спостерігав в одному селі, а потім писав: «Такий сильний контраст, що я й в наступну ніч не міг заснути під враженням сцени». У хаті біля тіла померлого починалися веселі ігри, танці. Молодь жартувала і сміялася. «Поміст двигтів у хаті під ва-гою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерті». Цей звичай показував тріумф життя над смертю. І заключна сцена повісті, що змальована в дусі народної творчості, сповнена оптимізмом, надією на подальше життя.