Художнє осмислення Чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча «Чорнобильська мадонна»

На тій землі, де зводили фортеці,

тепер стоїть бетонний саркофаг.

О. Пахльовська

Минуть роки, десятиліття, століття, а день Чорнобильської трагедії хвилюватиме людей — і тих, кого він зачепив своїм чорним недобрим крилом, і тих, хто народиться далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об'єднуватиме всіх живущих одним спогадом, однією надією, бо Чорнобиль став часовою межею.

Якщо поети 60-70-х років оспівували добу НТР, слова «космос», «атом», «ера» звучали піднесено, гордо, то поезія «вісімдесятників» пронизана тривогою, а іноді й розпачем перед незвіданою, страшною силою досягнень людського розуму. У творах письменників все частіше підкреслюється незахищеність людини від прорахунків атомної ери. Не є винятком і поема «Чорнобильська мадонна» відомого українсько-го письменника І. Драча. Після сумнозвісного дня трагедії поет наче осмислює обсяг нещастя, що принесли із собою самозаспокоєність, байдужість, інертність людей.

Не випадково прологом до твору є уривок з поеми національного генія нашого народу Т. Шевченка, який прославляє діву Марію, що є символом України. І паралельно подається уривок з української на-родної думи «Бідна вдова і три сини», де показана страшна картина гоніння матері власними синами.

Автор примушує замислитися над тим, що недбале ставлення до рідної матері, неньки-України, неминуче призводить до трагедії. І. Драч передає почуття ліричного героя у стрімкому бігові: від за-гальнолюдських святинь — витворів мистецтва світового рівня — до заніміння перед зображенням страшної, катастрофи:

Я заздрю тим, у кого є слова.

Немає в мене слів...

Поет не може стояти осторонь трагедії народу, коли «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». І він говорить, кричить, малює ук-раїнських мадонн, які босими йшли сипким піском до синів у «зону отчуждения», які цілували «квітку прямо в стронцій» на рідному подвір'ї. Чим можна зміряти почуття відданості, любові, самопожерт-ви матерів? Хто повинен нести відповідальність за страждання жінок, дітей майбутніх поколінь? Чи Соловей-розбійник, який запевняє ма-терів, що зробить «станцію чисту», чи та складна людина, що під час трагедії виїхала, а не втекла?

І. Драч не тільки суворо засуджує зрадників-бюрократів, синів, що прагнуть досягти «таїн природи», а й примушує замислитися ,над діяннями, що несуть сльози, біль, покалічене майбуття рідній матері-Україні.

Поет вболіває за долю не тільки рідного народу, а й застерігає вче-них від поспішності прийняття будь-яких рішень. Адже вони можуть привести до трагедії все людство. Недарма ж називає І. Драч нашу планету хворим дитям. Дитям, бо людство в плині Вічності стоїть на порозі відкриття таїн природи. І треба прислухатися до голосу совісті, щоб не трапилося так, що «нічого в полі й у домі» вже не залишиться.

Отже, осмислюючи трагедію рідного народу, І. Драч примушує нас зупинитися на хвилину у вирі життя, схилити голову перед подвигом пожежних, солдатів, стражданням матерів, хворих дітей. Щоб не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь. А бетонний саркофаг — пам'ятник байдужості, безвідповідальності — хай залишиться чи не єдиним трагічним символом атомної ери.