Чи можна виправдати вчинок Гриця Летючого?

(за новелою В. Стефаника «Новина»)

В основу новели «Новина» Василь Стефаник поклав дійсну подію, що відбулася в селі Трійці. Селянин Михайло не міг собі дати ради з малими дітьми після смерті дружини та вирішив їх утопити. Письменник був у Трійці, розмовляв з вцілілою донькою Михайла, з його сусідами. Стефаник був вражений цією страшною подією, він розповів про неї в листах до друзів, а в 1899 році створив новелу «Новина». Вона починається простим і жахливим реченням: «У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку».

У центрі уваги письменника злочинець, дітовбивця, що приречений на осуд і зневагу. Але чомусь дуже важко осуджувати Гриця. Стефаник не висловлює у творі свого ставлення до Гриця Летючого, але ж він майстерно і без зусиль переконує читача, що іншого виходу у цього чоловіка не було, що тільки так він мусив учинити. Звичайно, це важко визнавати, це жахливо розуміти.

Згадаємо інші приклади дітовбивства, описані в літературі. Тарас Бульба вбив свого сина Андрія («Тарас Бульба» М. Гоголя) за зраду. У цій ситуації батька можна зрозуміти і виправдати, бо його син зрадив свій народ, допоміг ворогові і через це сам став ворогом. Важче виправдовувати Івана Ґонту («Гайдамаки» Т. Шевченка), який убив своїх синів за їхню віру. Гонта доводив свою вірність присязі, людям, які визнали його своїм ватажком. Як бачимо, тут також на першому плані ідея вірності народу та Батьківщині. У випадку з Грицем Летючим все інакше — він убиває свою дочку через біду, нужду та голод.

Стефаник не подає нам розгорнутої історії життя Гриця і дівчаток після смерті дружини. Чи намагався він знайти роботу? Чи працював він на своїй латочці землі? А чи була в нього ця латочка землі? У творі ми не знаходимо відповіді на ці питання. Автор лише констатує факт убивства і описує його. З одного боку Гриць — злочинець, і злочин його страшний; а з іншого боку він — жертва.

Внутрішній психічний стан Гриця Летючого був важким. Роздратування і досада, гнів і неспокій увесь час рвали його душу. Поступово до них додався ще й страх: «Гриць глянув на них (дітей) із лави і погадав: «Мерці», — і напудився так, що аж його піт обсипав». З того часу Гриць інакше про дітей і не думав. Він зрозумів, що його дівчаток чекає страшна смерть від голоду і холоду, або ж, якщо дуже пощастить, — напівголодне важке життя у наймах. Саме тоді до Гриця прийшла думка швидко припинити всі страждання дітей. Ця думка лякала його, лежала тяжким каменем на грудях. Він молився, тікав до сусідів, відганяв від себе цю ідею, але більше і більше переконувався в її правильності. Врешті-решт він перестає противитися цій думці і здійснює злочин. Але ж Гриць не кривавий убивця і не духовний монстр, а нещаслива людина, люблячий батько, для якого страждання та муки дітей страшніші від кари та смерті. Після злочину йому стає ніби легше, він знову стає собою. Доньці, яку тільки що хотів позбавити життя, радить, куди треба йти, що говорити, і дає їй бучок, аби захистилася від собак. Сам же Гриць іде до міста, аби спокутувати свій гріх. Він хотів перейти ріку, але «вступив вже у воду по кістки та й задеревів». У цій воді десь лежало тіло його дитини, яку він сам утопив. Гриць «вернувся і пішов до моста».

Важко засуджувати Гриця, але ж важко його і виправдовувати. Його вчинок можна зрозуміти і пояснити. Гриць Летючий викликає жаль і співчуття, а не ненависть. Він — типовий характер, а його життя — то щоденні будні зубожілих селян, які теж терпіли голод, холод та нестатки. Гриць пішов на злочин, щоб врятувати своїх дітей від страшної голодної смерті.