Чорнобиль не має минулого часу

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки —до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Звідтоді ця земля стала називатись зоною — скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнулись серця всіх землян, то слово «зона» не перестає боліти у цих серцях вже п'ятнадцять років і ще надовго лишиться в пам'яті людства.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома і як неймовірно важко вгамувати її.

П'ятнадцять років — це мить, зовсім небагато часу. Але яким далеким, безхмарним видається тепер нам той дочорнобильський світ — спокійний, неквапливий! Світ без катастроф, жертв, без стресових ситуацій, що випали на долю мільйонів людей після чорнобильської трагедії:

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав нас —

Пожежа!

Найперший удар стихії прийняла на себе воєнізована пожежна частина атомної станції. Пожежні добре розуміли, на що йшли, опинившись у самому пеклі смертельної радіації. Та за їхніми плечима були їхні ж діти, рідні, земляки, весь отчий край. Ціною неймовірних зусиль, а часом, і ціною життя зупинили чорнобильські пожежники вогневу стихію, що вирувала над аварійним енергоблоком. Вічна їм слава і пам'ять!

Вже з перших годин, днів численні наші співвітчизники не вагаючись стали до боротьби з грізним і невидимим ворогом: щоденно несли небезпечні вахти біля розпеченого реактора, очищали від радіації поля, сади і житло, щиро приймали у себе переселенців... Так починався літопис всенародного подвигу.

... Евакуація. Цей термін воєнного часу, що жив тільки у пам'яті людей, які пізнали лихоліття часів Вітчизняної війни, увірвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею. Чим можна зміряти їх горе?

Чорнобильське лихо... Радіація... Радіонукліди... Скільки тривоги внесли ці слова в наше життя! З'явились нові тривоги, і головна з них — про майбутнє нашої планети. Біда причаїлася скрізь: і в фунті, й у воді, у повітрі, в їжі. Я бачив, якими народжуються птахи, тварини у цій страшній «зоні»... Побачив один раз, а не зможу забути, мабуть, ніколи...

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. От вже минає п'ятнадцятий, а буде тридцятий, шістдесятий. Та біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.