Шлях у край свій

(за поемою М. Вороного «Євшан-зілля»)

Історична пам'ять — це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, згуртування нації, атрибут шляхетності національної вдачі, запорука щасливої долі.

Цю істину прекрасно розумів Микола Кіндратович Вороний — ви-датний діяч української культури, творчість якого припадає на злам ХІХ-ХХ ст.ст.

Поезія М. Вороного глибоко патріотична. Вірш «Краю мій рідний», датований 1908 роком, нагадує вірш Б. Грінченка «Смутні картини» (1883). Створені різними поетами в різні історичні періоди, обидва вони перейняті глибоким переживанням за долю занапащеного краю і пригнобленого народу.

Безперечно, одним з кращих творів М. Вороного є поема «Євшан- зілля». Автор не лише надав зворушливого поетичного звучання давній легенді, а й переосмислив її в науку своїм сучасникам, які зневаж-ливо ставилися до краю.

Поет щиро вболівав за долю рідного краю і тих, хто його відцурався:

З болем у голосі звертається поет до таких людей. Половецький хан посилає на руську землю музиканта з метою повернути сина з чужини до рідного дому. Але хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною і багатством, не пам'ятає вже свого роду:

Але спів цей ніжний, любий.

Ані перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце,—

Він сидить німий, байдужий.

Але співець знаходить спосіб розбудити пам'ять юнака:

... знімає

Той євшан, чарівне зілля.

У 1982 році Габріель Гарсіа Маркес став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за романи та оповідання, в яких фантазія і ре-альність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого кон-тиненту».

Роман «Сто років самотності» написаний у дусі магічного реалізму. У ньому автор використовує міфологічні образи, елементи фольклору, народного відображення світу та здобутки світової культури.