Влада золота в повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»

Одним з найістотніших моментів усієї творчості видатного французького реаліста Оноре де Бальзака було прагнення відтворити цілісну картину епохи. Майже всі його твори, за задумом письменника, були тинами великої епопеї «Людська комедія», що мала охопити всі можливі явища тогочасного життя. За планом цей епічний цикл мав складатися з трьох розділів: «Етюди про звичаї», твори з якого змальовували життя, побут і звичаї різних прошарків французького суспільства, «Філософські етюди», що мав узагальнювати художні відкриття Бальзака та його уявлення про закономірності життя, і, нарешті, «Аналітичні етюди», у яких письменник намагався сформулювати закони, які керують дійсністю.

У першому розділі («Етюди про звичаї») Бальзак створив галерею найтиповіших образів його сучасників що мали різний соціальний статус та різні професії. Повість «Гобсек» входить до його складу. Ім'я центрального персонажу цього твору — лихваря Гобсека — стало прозивним. Проте саме в його образі О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю — користолюбством у чистому вигляді. Гроші — ось єдина мета, єдина любов і покликання Гобсека. У художній літературі чимало образів користолюбців та скнар, але вони не однакові. Скупий лицар О. Пушкіна насправді прагне влади, гроші для нього — лише засіб її досягнення, тож він швидше прихований владолюб, ніж справжній користолюбець. Плюшкін М. Гоголя — дріб'язковий скнара «побутового» типу. Не випадково «плюшкіними» називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подібне: з Гобсеком їх порівнювати не стане ніхто. У цьому образі узагальнено зовсім інші риси приватновласницької психології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини).

Ось життєва філософія Гобсека: «Що може задовольнити наше «я», наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити наші примхи потрібен час, потрібні матеріальні можливості і зусилля. У золоті все це є у зародку, і воно насправді дає все».

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось іншого. Для Гобсека не існує жодних задоволень, крім усвідомлення наявності свого багатства.

Чи були у нього інші риси? Через яскравість головної характеристики, його життєвого надзавдання, їх майже непомітно. «Це була людина-автомат, яку щодня заводили», — пише про нього Бальзак.

Навіть людині, якій він ніби співчуває, Гобсек позичає гроші лише на трохи поблажливіших умовах, ніж іншим, та ще й підводить свого роду «ідеологічне підґрунтя» цьому вчинку, мовляв, так буде корисніше для його характеру. Взагалі, до лихварів люди звертаються лише в найскрутніші моменти життя, у розпачі, коли немає іншого джерела, щоб отримати гроші. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки відмовляють у кредиті. У самому лихварстві як явищі, первісно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навіть своїх «колег»: спостереження за людьми, що потрапили у безвихідь для нього стає розвагою. Про співчуття, зазвичай, взагалі не йдеться.

Гобсек при всій обмеженості в цілях, як не дивно, не примітивний. Він здатен робити узагальнення щодо природи суспільства, аналізувати його рушійні сили. Знає він і психологію людей. Щоб зробити висновок про всевладність золота і створити власну філософію щодо цього, теж треба вміти мислити. Отже, він розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнішою за розум. Влада золота, про яку він стільки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, він сам собі створює пастку.

Що може бути абсурднішим за смерть від голоду посеред незліченого багатства? Але попри абсурдність, вона є логічною: Гобсека вбиває власна ж ідея про всевладність золота та його неперевершену самоцінність. Він настільки боявся втратити свої надбання, що непомітно для себе знищив їх у фізичному розумінні: дорогі тканини, посуд, картини — все зіпсувалось, все виявилось втраченим для світу. Якщо зважити на наявність авторського задуму, цей зумисний зовнішній абсурд — природне завершення подібного ставлення до життя.

«Чи є у цієї людини Бог?» — риторично запитує інший герой твору, Дервіль. Так, є: це Мамона, інакше кажучи гроші. Служінню цьому ідолові подаровано життя Гобсека.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення і власне процес збагачення людини. Ані Гобсеку, ані іншим не приносить золото щастя. І хай образ Гобсека — граничний випадок, він свідчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстерність письменника робить це застереження ще переконливішим.