Вона була, як голос України

(за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»)

Творчість Ліни Костенко, безкомпромісної письменниці, хвилює кожного, бо завжди актуальна, сучасна. Сучасна навіть тоді, коли пое-теса веде нас таємними стежками минувшини, адже пов'язує її з про-блемами сьогодення. Вона турбується про духовний світ співвітчиз-ників, які на шляху національного відродження не повинні забувати гірких та героїчних сторінок історії, аби не розгублені були ті моральні цінності, що віками створювалися народом. У зв'язку з цим необхідно відзначити велику роль історико-філософського роману у віршах «Ма-руся Чурай», який літературна критика назвала енциклопедією духов-ного життя України XVIII ст.

Роман охоплює півстолітню боротьбу українського народу за своє визволення і повернення втраченої державності. Споконвіку історія

України писалася кров'ю пращурів наших, «плугом і мечем, пісня-ми і невольницьким плачем». Героїчна доля нашої землі, трагічна, бо тільки в кінці XX ст. народу повертається пам'ять про минуле. Ліна Костенко говорить, що «про наші битви на папері голо — лише в піс-нях вогонь отой живе».

І оживає історія в піснях Марусі Чурай, легендарної полтавської співачки, яка своєю творчістю піднесла на п'єдестал людського духу скарби нації:

...її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і ті пісні.

У бурхливі роки боротьби українського народу під проводом Бог-дана Хмельницького за волю й незалежність пісні талановитої полтав-чанки кликали людей на боротьбу в ім'я життя.

Їй, чиє ім'я пронесено через віки піснями й легендами, Ліна Костен-ко відводить центральне місце у творі. Батько співачки Гордій Чурай, соратник гетьмана Павлюка, героїчно загинув у боях з ляхами. Він став героєм народної думи, яку почула Маруся від кобзаря. Її особиста «пе-чаль торкнула вперше слово», що зажило з тих пір болями країни.

Маючи тонку поетичну душу, дівчина пережила романтичне ко-хання до Гриця Бобренка, та тяжка зрада каменем лягла на серце. За збігом обставин Гриць випив отруту, яку Маруся приготувала для себе. Дівчину звинувачують у вбивстві. Суд виніс вирок — «скарати на гор-ло». Але народу не байдужа доля піснярки. Її захищають. Іван Іскра, син гетьмана Якова Остряниці, пристрасно виголошує:

... ця дівчина не просто так, Маруся.

Це голос наш. Це — пісня. Це — душа...

Вона була, як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

Кохаючи дівчину, розуміючи значення її поетичного слова для іс-торичної долі Вітчизни, Іскра просить захисту в Богдана Хмельниць-кого. Універсал гетьмана рятує співачку від страти.

Від переживань вмирає мати, самотньою залишається Маруся. По-чуття провини за смерть найріднішої людини відбирає сили. Щоб хоч трішки зняти з душі тягар пекельних мук, дівчина йде на прощу до Києва. Ось іде вона «крізь горе навпрошки через удовині села». Бачить горе, страждання людей:

— Ви звідки, люди?

— З голоду, з Волині.

— З села якого?

— Вимерло село.

Люди в розпачі позапалювали свічки, чекають смерті. Страшні картини лиха, недоля розтерзаної батьківщини вражають дівчину в саме серце:

Пів-України — сироти козацькі

Од Лохвиці до самої Молдови.

Пів-України — то козацькі вдови...

Ні захисту в житті, ні допомоги.

Чи ж може вмерти пам'ять людська? Ні. Маруся жадібно вбирає в себе лихо народної землі, її талант подарує нащадкам прекрасні піс-ні, що нагадуватимуть і застерігатимуть, навчать любити Україну з її «красою, високою і нетлінною».

Життєва дорога кожної людини має свій кінець. Маруся захворіла на сухоти. Іде весна, а дівчина згасає. Козацький полк співає Марусиних пісень. Постать талановитої дівчини, обдарованої чарівним голо-сом, виростає до символу високої духовності:

Красива я була, правда?

Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.

Пісні Чураївни живуть серед людей, звучать славними й трагічни-ми мелодіями України. Роман Ліни Костенко пробуджує почуття на-ціональної гідності, закликає не бути байдужими до історії Вітчизни, допомагає відчути значущість нашої нації у цьому світі, яка заслуговує на визнання, щастя, глибоку пошану.