Вплив національної етики та естетики на творчість Ясунарі Кавабати

Ясунарі Кавабата — один з найвідоміших японських письменників, чия творчість яскраво виділяється відданістю традиціям японської національної літератури. Не випадково його есе про творчість взагалі і про його власні художні принципи має назву «Красою Японії народжений». Хоча Кавабата формально належав до літературної течії неосенсуалістів, естетична концепція якої була близькою до принципів європейського модернізму, все ж таки він мав особистий стиль, що відрізняв його від членів цієї літературної групи. «Захоплюючись сучасною літературою Заходу, — пише він про себе, — я часом намагався наслідувати її зразкам. Але в корені я східна людина і ніколи не зводив очей з власного шляху».

Що він мав на увазі? Насамперед своєрідність східного світосприйняття, невідривного для цього письменника від вчення дзен, що ґрунтується не на розумовому осягненні світу, а на принципах інтуїтивного потягу до природності, внутрішньої гармонійності зі світом, особливим сприйняттям прекрасного, яке відшукується саме у простоті. У своєму есе він проводить аналогію творчості взагалі зі створенням порцелянових ваз: «Це не рукотворне мистецтво, воно не від майстра, а від самої печі: від її примх або покладеної у неї породи залежать вигадливі сполучення кольорів». Порівняння європейської естетики з японською подається на прикладі мистецтва вирощування садів: «Якщо європейські, зазвичай, розбиваються за принципом симетрії, то японські сади асиметричні. Мабуть, тому що швидше асиметрія, ніж симетрія може служити символом різноманітності і величі природи». Навіть натхнення у японців сприймається дещо інакше, у японській культурі є особливе поняття — «саторі», що перекладається трохи спрощено як «осяяння». «Тут швидше має значення інтуїція, — пише в тому ж есе Кавабата, — ніж логіка, швидше акт внутрішнього пробудження — саторі, ніж здобуті від інших знання. Істині «тісно в словах», «Істина поза словами». А принцип створення художніх образів там визначається як те, що «Одна квітка краще, ніж сто, передає розкішність квітки».

Усі ці естетичні принципи реалізовуються у його художніх творах. Так, повість «Сніжна країна», що посідає чільне місце у творчості цього письменника, складається з новел, об'єднаних нетиповим для західної літератури принципом єдності асоціацій образів, а не послідовністю розвитку сюжету, який майже відсутній: Сімамура, чоловік зі спустошеною душею, що виріс у Токіо, приїздить на північ країни, де у нього закохується місцева гейша Комако. Зовнішність Комако змальовується через опис... відображення у дзеркалі. «Пронизлива краса» іншої героїні, Йоко, передається не шляхом зображення, наприклад, її обличчя, а то через злиття її особистості зі сніжним пейзажем, то через образ ока, відображення якого у склі вагона суміщається з вогником у полі — зіниця спалахує і «стає невимовно прекрасною». Саме зіниця — принцип «однієї квітки». Красу і гармонійність образу Юкіко («Тисячокрилий журавель») втілює інша ніби зовнішня деталь — рожеве фуросікі з білосніжним тисячокрилим журавлем та чашка з пагоном папороті.

До речі, естетика чайного обряду, навколо якого обертається сюжет повісті «Тисячокрилий журавель», більше ніж символ головного принципу естетики Кавабати, хай дуже важливий для розуміння художніх особливостей його творчості. Це, насамперед, свого роду етичний принцип. Як «бусідо» в японській культурі є «мистецтвом смерті», так «тядо» — буквально «шлях чаю» — є «мистецтвом життя», це шлях чистоти, шлях досягнення гармонії та єдності з навколишнім світом, ритуал поклоніння красі.

Японська література має дві традиції, співзвучні розділенню на шляхи бусідо і тядо — так звану «чоловічу», або «твердохарактерну», та протилежну їй «жіночу», або «м'якохарактерну». Ясунарі Кавабата притримується саме другої традиції, він протиставляє агресивній жорстокості свої уявлення про прекрасне. Але це вже швидше саме етичні категорії двох традиційних систем цінностей, ніж естетичні, хоча розділити етичне і естетичне в них людині з суто європейським світосприйняттям дуже важко.

Суто японською є й символіка творів Ясунарі Кавабати. Для західної людини, наприклад, сніг - символ холоду й відчуженості. Для японців — навпаки, тепла та кругообігу в природі. Журавель — традиційний символ чистоти і щастя. У есе «Красою Японії народжений» письменник не випадково наводить цитату Мьое: «Вірші, які ми складаємо, хіба це істинні слова? Коли пишеш про квіти, то не думаєш, що це насправді квіти».

Багато образів, виведених у творах Ясунарі Кавабати, насправді несуть відмінний від зовнішнього зміст. Для того, щоб зрозуміти їх усі, треба дуже добре знати японську культуру в цілому. Але навіть без цього розуміння майстерність цього письменника дозволяє відчути за рядками спільний, мабуть, для усіх культур головний образ — образ незрівнянної гармонії і краси, здатної зачаровувати читача, до якої культурної традиції він би не належав.