Добре ім'я — найкраще багатство

Я часто чув вислови: «Не посором свого імені», «Гідно збережи своє ім'я», «Щоб і пляма на твоє ім'я не впала». Чув, та ніколи не звертав уваги на глибину їх змісту. Але ось одного разу почув сказане на адресу знайомого: «Він дорожить сімейним іменем», і мені відкрилася споконвічна мудрість: найдорожче у людини — ім'я як синонім честі, як твоє духовне єство, твоя святиня.

Скільки людина існує як цивілізована особистість, стільки, мабуть, існує і поняття честі. Це вона, честь, не дозволяла коритися ворогам, уникати полону, віддаючи перевагу смерті. Це за честь рідної України боролися її сини під час татаро-монгольської навали. Це честь свого поневоленого народу відстоювали запорозькі козаки у визвольній війні 1648—1654 років, молоді українці, загиблі під Крутами 1918 року, тисячі українців — воїнів Великої Вітчизняної війни. Я думаю, що поруч з безмежною любов'ю до рідної землі в їхніх серцях сяяло гасло честі, суто особистої та загальнонародної.

Що ж таке честь? Я її розумію як усвідомлену власну гідність (і не тільки власну), що викликає повагу з боку інших, бажання наслідувати та йти за тобою. Я думаю, що недарма поняття честі людини стоїть поруч з її ім'ям, бо власне ім'я — це те, що виділяє людину серед інших, індивідуалізує її. Дитина народилася — і їй дається ім'я; вона дорослішає, починає розуміти, що всі її вчинки називаються саме її ім'ям, тому вона повинна відповідати за них особисто. А відповідати за свої вчинки — значить весь час жити за нормами загальнолюдської моралі, що з дідів-прадідів через покоління дійшла до тебе. Я впевнений, що лише тоді людина живе по честі, коли весь час, кожної хвилини свого життя, у кожному вчинку керується чесними правилами загального буття.

Але можна міркувати і так: це мені не підходить, а ось це для мене краще, а тут я так хочу зробити — і не інакше! Я розумію, що всі ми — люди і у всіх є свої бажання та уподобання, які іноді беруть верх над розумними законами моралі. Та дійсно: кожен з нас — особистість, людина, що живе серед таких же людей, тому не зважати на них не можна. І як ти будеш поводитися, така тобі буде і честь! Так твоя власна честь, твоє чесне життя неодмінно породжує повагу і честь до себе з боку інших.

Недарма в народі вважається, що зберегти честь — це зберегти життя, бо, загубивши її, ти губиш своє ім'я, а значить, і ту суто особисту суть, що народилася разом з тобою.

Ось чому і честь батьківщини, і честь народу я ототожнюю з їх життям, з можливістю жити у щасливих і гідних умовах. Я думаю, що це не тільки моя позиція і моя формула буття. Так міркували, міркують і, впевнений, міркуватимуть тисячі моїх співвітчизників, чиї серця сповнені любові до рідної землі, кому не байдужа її доля.

Ми повинні жити чесно, гідно і красиво, пам'ятаючи своє ім'я, не заплямовуючи його ні брудними думками, ані поганими вчинками. Тільки так ми збережемо святу честь нашої України, яку заповіли нам пращури. І тільки тоді не буде нам соромно перед нащадками, що, впевнений, будуть набагато розумнішими і кращими за нас.