Екзистенціальні мотиви у романі Валер'яна Підмогильного «Місто»

Серед усієї різноманітності і неоднорідності нової української літератури від часів І. Котляревського і до сьогоднішніх днів, безсумнівно, одним із найяскравіших її явищ стала епоха 20—30-х років XX століття. Вона представлена цілою плеядою непересічних митців, як-то: М. Рильський, М. Зеров, М. Куліш, М. Хвильовий та багато інших. Однак в ряду надзвичайно талановитих письменників, поетів, драматургів того часу кожен виокремлювався з-поміж інших і своїми особистісними якостями. Наприклад, М. Хвильовий — усіх хвилював, примушуючи задаватися широким колом питань сучасності, М. Зеров — був взірцем академізму і в мистецтві й у житті, а от В. Підмогильний був охарактеризований одним із своїх сучасників — Ю. Смоличем - як надзвичайно інтелігентна особистість та найбільш інтелектуальний письменник.

Бачиться, заувага Ю. Смолича не втратила своєї актуальності і донині. Бо недарма ж твори письменника, які не так давно повернулися з радянських спецхронів, зачаровують сьогоднішнього читача багатою образною мовою, вражають глибоким осмисленням одвічних універсальних людських питань: хто я в цьому світі? куди прямую у житті? — і проблем, притаманних українському народу, як-то: стосунки села і міста, національне питання та інші.

І це не дивно, адже В. Підмогильний, надихнувшись милозвучністю маминих пісень, багатством рідної мови, літературною традицією українських письменників вбирав усе найкраще і зі світового мистецтва, особливо ж із класиків французької, російської літератури. Така школа художньої майстерності, підсилена неабияким мистецьким чуттям та гостро аналітичним розумом, врешті й дала можливість письменнику осмислити проблеми свого часу і рідного народу на небувало високому інтелектуальному рівні. До речі буде сказано, що весь спектр проблемної палітри В. Підмогильного так само злободенний і для нашої епохи.

Говорячи про творчу спадщину письменника, треба відзначити, що вона надзвичайно строката і в жанровому і в проблемно-тематичному планах. Хоча Підмогильний прожив і не довге життя, проте у його доробку є аж два романи, повість, кільканадцятеро новел, і кожна річ по-своєму оригінальна, цікава і глибока. Та вершиною творчого генія митця все ж став роман «Місто» — твір, який викликав небувалий ажіотаж у 20-і роки, а повернувшись у 80-і так само не міг залишати байдужим читачів. І причин тому декілька. Найперше, це високохудожній роман. По-друге, проблематика твору нова, точніше, спосіб бачення старих проблем своєрідний за своєю суттю і талановито втілений в образній системі. А ще роман «Місто» можна вважати одним із перших філософських романів в українській літературі, в якому органічно переплелося побут і психологія, мистецтво і філософія.

Не будемо продовжувати перелік, а лише ще раз подивуємося як В. Підмогильний силою свого розуму і таланту зміг створити образ героя — Степана Радченка, погляди, світовідчуття, поведінка якого, за спостереженнями сучасних дослідників, повторюють філософські побудови французьких екзистенціалістів А. Камю, Ж. П. Сартра. Але що найцікавіше, роман В. Підмогильного написаний набагато раніше, аніж французькі мислителі зуміли повідати світу, що сучасна людина — самотній подорожній, закинутий у цей безглуздий світ, і все, що є у нього, це безмежна свобода, яку він має або спрямувати на творення гідного імені Людини життя, або ж гинути, не відаючи, що є вищі цілі і справжні істини, як-то, любов, творчість. Саме ці надзавдання роблять із людини Людину, надаючи смисл її існуванню або екзистенції. Звичайно ж, буде перебільшенням говорити, що образ Степана Радченка — це суто екзистенціалістський образ. Ні, В. Підмогильний просто спостеріг людину свого часу і, проаналізувавши її життя, зробив певні висновки, і вони в свою чергу виявилися суголосні ідеям французьких екзистенціалістів. Наприклад, Радченко завойовує місто, жінок, намагається досягти якихось вершин в житті, але з кожним кроком, з усе збільшуваною кількістю вражень він починає усвідомлювати, що насправді його життя позбавлене глибинного смислу, що він просто-напросто борсається у житті, точніше, життя грається ним. Усвідомлення цього факту відбувається не відразу: В. Підмогильний проводить свого героя через ряд випробувань: через розчарування власними силами, через смерть близької людини Зоськи, через трагедію Максима — всі ці точки на життєвому шляху Радченка врешті відкривають йому очі на власне безглузде існування. Герой знаходить спосіб реалізувати себе у цьому світі, надати своєму життю смислу—він починає творити, стає письменником, щоб написати повість про людей, а, може, і про себе, розповівши їм, що життя — це безмежна свобода, але цілеспрямована і осмислена самою людиною.

Окрім цікавих філософських пластів роману, які інколи глибоко приховані і зрозумілі або вузькому колу інтелектуалів, або ж тому хто добре попорпається у творі, «Місто» дасть поживу і багатьом іншим своїм читачам: хто цікавиться психологією, любиться у спостереженні людини — порадіє тонко виписаній душі героя; кому до вподоби любовна проза, той також буде із захопленням спостерігати життєві перипетії Степана. І це не межа тем, ідей, мотивів роману «Місто». Так само як не був цей твір межею творчого польоту В. Підмогильного, на жаль, жорстоко обірваного свавільною рукою сталінської тиранії.