Життєві погляди Чіпки

(за романом Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є першим соціально-психологічним романом в українській літературі. Автори розкривають психологію головного героя, його внутрішній світ, його погляди. У різні ситуації потрапляє герой, різ-номанітні випробування випадають на його долю, і у кожному випад-ку він веде себе по-різному. Зараз існують різні оцінки образу Нечипора Вареника, але кожний читач повинний сам розібратися, ким є Чіпка — правдошукачем чи кривавим вбивцею.

Тяжким було дитинство Чіпки, на його психології лежить відби-ток лихої долі матері, що була одружена з двоєженцем, зазнала глуму та сорому. Однолітки цуралися Чіпки, били його, проганяли, дорослі обходили байстрюка. Баба Оришка та дід Улас вчили Чіпку, як треба жити між людьми, розповідали про світ, про Бога, про життя. Але у Чіпчиній душі вже народжувалася ідея, якою потім він буде виправ-довувати всі свої вчинки, — не я винен, а доля, яка поділила людей на хазяїна і робітника. Поступово Чіпка виробляє свою хибну філософію: правди та справедливості у світі немає, а винна у всьому лиха доля. Він уже не вирветься за межі цієї теорії, а всі свої злодійства буде поясню-вати тільки з цих позицій.

Після втрати землі Чіпка починає пиячити, знаходить собі погане товариство. Він забуває все, чому його вчили дід та баба. Нові друзі підтримують ідеї Чіпки, пропивають все його добро, а потім виводять на шлях злодійства. Друг дитинства Грицько має зовсім інші погля-ди на життя, які Чіпка не сприймає і не розуміє, тому Грицько не може врятувати колишнього товариша. Слова матері також не допо-магають, і Чіпка провалюється у прірву злочинів та розбоїв. Перше злодійство — це крадіжка в пана, під час якої було тяжко побито сто-рожа. Розбишаки знайшли собі виправдання — вони ходили не красти, а «гуртом свого одбирати...». Потім будуть нові напади на оселі голови та писаря. І кожного разу Чіпка буде знімати провину з себе і пере-кладати її на лиху долю. А якщо правди немає у світі, то і злочин не є злочином, а лише запровадженням нової «правди»!

Чіпка ще спробує повернутися до нормального життя. Він вибачить-ся перед матір'ю і запросить її повернутися додому, Галя на якийсь час зуміє відірвати його від згубного товариства, він виступатиме у ролі за-хисника селян, його виберуть у гласні, або, по-сучасному, в депутати. Але все це не змінить життєвих поглядів Чіпки. Він продовжуватиме засуджувати весь світ та скаржитись на несправедливість. Але невдовзі прийде і розв'язка, фінал: «Мотря тихенько вийшла надвір — та трохи не омліла. Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об'юшеній кров'ю, боса, розхристана, розпатлана — стояла й трусилася...». Це була єдина вціліла з Хоменкової родини дівчинка. Побачивши її, Мотря приймає рішення, продиктоване народною мораллю, за-гальнолюдськими законами. Мотря заявляє на свого сина-вбивцю.

Отже, не психічна хвороба і не обставини життя штовхнули Чіпку на злодійство, а його світогляд, його хибна філософія, яка була лише прикриттям для власного ледарства, розпусти, прагнення жити легко та весело, не докладаючи до цього зусиль. Селяни-трудівники відки-дають Чіпчину «правду», бо вона руйнує душі і життя.