Імпресіоністична основа новел «Цвіт яблуні» та «Intermezzo» М. М. Коцюбинського

Уже давно критикою дискутується питання про стиль і метод М. Коцюбинського. Деякі літературознавці вважають його декадентом, поборником

ідеї «мистецтво заради мистецтва», якого в першу чергу цікавить фіксація своїх вражень. Інші дослідники схиляються до думки, що Коцюбинсь-кий був реалістом. Але існує ще одна версія, згідно з якою письменник виробив власну стильову манеру. Одна з її особливостей — заглиблення у внутрішній світ людини. Отже, імпресіонізм Коцюбинського — це особ-ливий стиль, що близький до реалізму.

«Бачити, відчувати, виражати — у цьому все мистецтво» — так фор-мулювали імпресіоністи своє розуміння художньої творчості. Вони прагнули відтворити реальний світ і передати свої враження. Дві новели М.М. Коцюбинського побудовані на єдиних імпресіоністичних заса-дах. Йдеться про «Цвіт яблуні» та «Іntermezzo». Сам автор так визначав ідею новели «Цвіт яблуні»: «Як серед горя, що здається безпросвітним, гнітючим, паралізуючим життя, все-таки вривається життя...». Вся увага Коцюбинського у цій новелі зосереджена на відчуттях головного героя, у якого вмирає дитина. Він перебуває у напруженні, у стресовій ситуації, на межі роздвоєння свідомості, він нібито розривається між світлом і тінню, між життям і смертю. Горе цілком полонило героя, але не позбавило його можливості все помічати і фіксувати. Він не може забути про все і віддатися тіні, бо він — жива людина. Тому він уже не може чути «здушеного, з присвистом віддиху» помираючої дитини; він проти своєї волі думає про новий роман, який тільки-но розпочав; він бачить, що його дружина приваблива жінка. Герой лякається цих думок, увесь час нагадує собі про дитину, яка помирає у сусідній кім-наті, але думки знову повертають його до світла, і знесилений від цієї роздвоєності він вигукує: «Коли б швидше кінець!..» Коцюбинський відображає подію через докладний опис усіх відчуттів свого героя.

У новелі «Іntermezzo» письменник знову розкриє перед читачами внутрішній світ свого героя. Цього разу перед нами постає душевно виснажена людина, яка знаходиться на межі божевілля. Герой настіль-ки втомився від надміру негативної інформації, від постійного стре-сового стану, що не може більше бачити людей і тікає з міста, аби відпочити у спокої. Коцюбинський майстерно зображує довгий процес «лікування» душі героя природою і самотністю. Спокій, одвічна краса природи повертають йому смак до життя і бажання працювати. «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...»

Коцюбинський не намагався відірвати літературу від реального життя. Він розумів, що реальне зображення психічного світу люди-ни так само важливе, як і реальне зображення об'єктивного світу, об'єктивних виявів людини. Обидві ці форми доповнюють одна одну. Але в розглянутих новелах Коцюбинського — перша переважає.