Життя Павла Грабовського — подвиг

Життя людини... Для когось воно протікає розмірено і спокій-но, наче тиха річка, що красується серед високих берегів, лише іноді здригнеться золотава поверхня води від рвучкого вітру і знову безжур-но понесе свої води широкою долиною. Життя ж інших нагадує бурх-ливий потік гірської ріки, що клекоче, напуває своєю водою все живе, з гуркотом перекочується з каменя на камінь, розбризкуючи життє-дайні краплини.

Саме із стрімким потоком гірської ріки можна порівняти коротке (тільки 38 років), але яскраве життя відомого українського письменни-ка П. Грабовського.

Дитинство майбутнього поета пройшло в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (нині Сумська область). Уже змалечку хлопець знав, що таке злидні, хвороби рідних, смерть батька, голод. Але маленький Павло мав сумирну вдачу. Виникло бажання «прийняти муки за Христа».

Навчання розпочав спочатку в Охтирській бурсі, а потім продов-жував у Харківській духовній семінарії. Спостережливе око юнака не могло не помітити різкого контрасту між словами проповіді та реаль-ністю. Виникло рішення присвятити своє життя боротьбі за справед-ливість, покращення становища простого люду.

Але боротьба принесла із собою армійську муштру, заґратовані вік-на Харківської та Бутирської в'язниць, етапи до Сибіру, заслання. До-велося нести важкий хрест недолі через образи, нелюдські страждання. Але, долаючи всі труднощі, кришталево чесний і чистий у всьому, Гра-бовський наполегливо займався самоосвітою, брався за перо, вилива-ючи на папері свою розпуку, обравши зброєю слово:

Куди не піткнешся — панують кайдани,

То де вже спокою нам ждать?

І неспокійної вдачі поет долав перешкоди, несучи «ласкаву добрість до людей», пригнутих до землі тягарем несправедливості, жорстокості, злиднів.

Гортаючи сторінки збірок «Пролісок», «З півночі», бачимо, що поет був захоплений самовідданими й пристрасними натурами, що були пройняті духом високої відповідальності перед суспільством.

Мало нас, та се — дарма,

Міцна віра рушить скали...

Тим загибелі нема,

Кому світять ідеали.

З висоти третього тисячоліття ми можемо не погоджуватися з якимись поглядами поета, але не можемо не схилити голову перед стій-кістю переконань П. Грабовського, який присвятив життя боротьбі за світлі ідеали встановлення справедливості «шляхом любові та освіти». Чи це не є загальнолюдським прагненням у будь-які часи?

Життя письменника — яскравий приклад патріотизму. Україна за-вжди залишалася для поета тією зіркою, що освітлювала тернистий шлях. З далекої Півночі лунали слова:

На хвилю б тільки збутись туги,

З неволі виглянуть на світ,

Спинить тяжке чуття недуги,

Украйні кинути привіт!

Усвідомлюючи те, що доля вже не напише світлих рядків на сторін-ках життя, поет все-таки залишився нескореним, мужньо переносив розлуку з батьківщиною.

Яскравим променем пронизало темряву душевних мук кохання до Надії Сигиди, яку він зустрів на етапі:

Таку не часто скинеш оком,

Такою тільки що марить...

А раз зустрінеш ненароком —

Навіки долю озарить!

Але знову трагедія: кохану було покарано за участь у повстанні політв'язнів. Дорогий і світлий образ Надії Сигиди поет проніс через усе своє життя.

Тамуючи душевний біль, письменник поринає в творчу діяльність. Перекладацька діяльність, поява збірок поезій свідчать про велику працездатність П. Грабовського.

Останні роки життя письменник живе в Тобольську, одружується, але злидні, кволе здоров'я зробили свою руйнівну справу. У 1902 році обірвався життєвий шлях поета, який вірив, що

... добрим словом спогадає

Потомок вільний мертвих нас.

Ми віддаємо пошану справжньому синові України, життя якого ди-вує й захоплює. Життя, подібне бурхливому потоку гірської річки, яке стало джерелом патріотизму, стійкості, мужності, що живитиме ще не одне покоління українців, надихаючи на подвиги в ім'я світлої ідеї.