Злочинна діяльність радянської влади в Україні

(за романом Василя Барки «Жовтий князь»)

Ще десять років тому ми навіть і не знали про ті страшні події. Лише десь, у деяких книжках, були якісь спогади про неврожай 1932 року. Але з проголошенням незалежності України почали з'являтися «цікаві» і жахливі факти з нашої історії, історії будівництва соціалізму задля щастя людей. Саме у наші часи побачили світ заборонені книжки, які глибоко розкривали всю ту ганебну політику партії щодо України.

Так, твір В. Барки «Жовтий князь» розповідає про страшні події голоду 32—33 років. Цей роман є літописом сімейного життя родини Катранників.

Чому так сталося? Що спричинило жахливий голод? На це питання можуть дати відповідь такі факти: саме у той час Сталін вирішив, що треба будувати міцну, потужну воєнну промисловість. Але як? Західні країни грошей на це не дадуть, самі не зможемо — нема ні коштів, ні верстатів, щоб обладнати нові заводи! А що робити, де дістати кошти? У селі! Саме на село ліг той тягар — і прогодувати міста, і дати хліб державі, щоб було що продати за кордоном, і все, все, все... Саме у той час у селян відібрали усе, що вони виростили за рік. Дійсно, продавши за найнижчою ціною зерно, СРСР купив усе необхідне обладнання для воєнної промисловості. А село? Село опинилося у такому жахливо-му становищі, що навіть деякі партійні керівники були налякані.

Саме про становище села розповідає роман «Жовтий князь». Автор глибоко розкриває ту проблему. Залишившись без хліба, село голоду-вало. Люди не тільки поїли усіх собак, щурів, домашніх тварин, а по-чали перетворюватись на канібалів. Чи може нормальна людина з'їсти своїх дітей? Ні! Але до цього їх довела радянська влада... Село вими-рає, люди деградують, а партія заявляє, що народ почав жити краще!.. Невже все так погано, невже це — кінець? Ні! У той час народ вижив. В автора також є надія: він залишає живим Андрійка; саме в нього автор вкладає надію на краще. Попри все народ живе!!!

Зараз ми навіть не можемо собі уявити ті події. Але це — наша історія, якою б вона не була. Ми всі мусимо пам'ятати ті злочини радянської влади. Історія називає багатьох злочинців XX століття, таких, як Гітлер, Хо Ші Мін. Але чомусь ніхто не називає ім'я «батька народів»! Скільки людей загинуло у концтаборах, скільки загину-ло у підвалах НКВД, скільки загинуло від голоду... Мене дуже ди-вують ті люди, що зараз ходять з портретами Сталіна й називають його «вождем народів». Він скоїв багато злочинів проти людства, він — злочинець! Але найжахливіше те, що свої, українці, допомогли тим, хто пограбував село; те, що наш народ мовчав! Народ, що не корився ні татарам, ні полякам, ні туркам, скорився якійсь партії. Я вважаю, що краще загинути зі зброєю в руках на полі битві, ніж помирати як останній собака. Ми великий народ — не частина росій-ського! У нас славне минуле, і ми повинні завжди боротися проти наших гнобителів! Ми — народ!