З Україною в серці

Україна — Батьківщина для кожного представника нації; Вітчизна для видатних громадських діячів, учених, митців; країна з чарівною природою. Для кожного вона велична, неповторна, незбагненна, неосяжна. Україна подарувала світові неперевершені твори духовних геніїв, велетнів духу: Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Довженка.

Осмислюючи їхню творчу спадщину, ми усвідомлюємо себе народом з віковічними національними традиціями, палким почуттям патріотизму, носіями загальнолюдських цінностей.

Від полум'яних рядків Т. Шевченка:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю,—

українському народові довелося пройти тернистий шлях невизнання, принижень, катувань до розквіту, самовизначеності, самоствер-дження, нарешті, незалежності. Змінюється все, змінюються погляди на ідеологічні догми. «Не час минає, а минаєм ми»,— констатує сучасна поетеса Ліна Костенко.

Чим вимірюється любов до Батьківщини? Як ставитися до українців, що змушені були розлучитися з Батьківщиною? Пригадуються слова Олександра Ярового «Будьмо толерантними».

Чи важко бути саме такими? До людей, що зрікаються України, ставлення однозначне. Його висловив у вірші поет-шістдесятник В. Симоненко:

Хто тебе любов'ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить,

І з прокльоном безвість проковтне!

Зараз нам надана можливість познайомитися із творчою спадщиною письменників-емігрантів. Зі сторінок романів, повістей, збірок поезій дізнаємося про затамований біль, невимовну любов до рідного краю, спопеляюче почуття ностальгії митців, які серцем жили болями й радощами України. У вірші «Братам-емігрантам» М. Верес є такі рядки:

Для краю — воскресіння!

Ми пропливем ці гавані чужинні,

Щоб стати на рейді в гавані своїй!

На чужині не зрікалися рідної мови Іван Багряний, Улас Самчук, Євген Маланюк, Василь Барка. З-під пера майстрів слова з'явилися твори, які розвінчували адміністративно-бюрократичну систему колишнього Радянського Союзу. Роман «Марія» Уласа Самчука — трагічна сторінка періоду голодомору в Україні. «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою» І. Багряного — пошук шляхів розв'язання проблеми: «людина-мікрокосм» чи людина як космічний пил.

Поезія Євгена Маланюка — поєднання суперечливих почуттів. Україна для письменника — то «Степова Еллада», то «Мадонна Диких Піль», то гетера, божевільна блудниця. Чому таке поляризоване ставлення до далекої Батьківщини? Ю. Липа відзначав: «...Він (Маланюк) блюзнірствує, він сам гине...»

Таким чином, чи маємо ми право не зважати на невимовні муки письменників, які були «чужинцями» і в рідному краї, і на чужині?

На сучасному етапі Україна — на шляху національного відродження. Повертаються давно забуті традиції, рідна мова стала, за висловом Д. Павличка, «господинею у рідному домі», країна входить до спільноти європейських держав. Тому жевріє надія на кращу долю мого народу, який живе з любов'ю в серці до України, її трагічної історії, неповторної природи, чарівної мелодійної мови.