Карпатські Ромео і Джульєтта

(за повістю М. М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

Любов... Їй підкорялися люди і країни, вона долала часові й про-сторові межі, вона робила одних щасливими, інших — нещасними, вона давала надію і відбирала життя. Коли любов приходила до людей духовно багатих — з'являлися нові високохудожні твори, картини. Вона пробуджувала в душах найсвітліші почуття, найясніші мрії; давала лю-дині натхнення і сили створювати прекрасне й величне. Для людей ницих і підступних любов була важким випробуванням, яке вони ін-коли не витримували. У душах таких людей починалася боротьба між добром і злом, правдою і кривдою. У літературі, мистецтві є безліч пам'ятників великому і вічному коханню — Данте і Беатріче, Петрарка і Лаура, Сальвадор Далі і Гала...

Любов — це щастя і трагедія, радість і журба, надія і відчай.

І в цьому переконалися герої повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» Іван і Марічка. Сюжет повісті перегукується з тра-гедією Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Палійчуки та Гутенюки — це дві ворожі родини, які схожі на родини Монтеккі й Капулетті. У во-рогуючих родах є діти, які кохають одне одного, — це Іван і Марічка.

У Шекспіра — Ромео і Джульєтта. І у Коцюбинського, і у Шекспіра закохані герої гинуть, але на цьому подібність творів й обмежується. Хоча ні! Однаковим у творах є безмежне, всеохоплююче, щире, чисте, величне й прекрасне почуття кохання. Ромео і Джульєтта гинуть че-рез трагічну випадковість, можна сказати, через неузгодженість своїх дій. Головна причина цієї трагедії — давня ворожнеча родів. У Коцю-бинського вона не відіграє такого важливого значення, бо Марічка йде з життя випадково, а Іван гине через величезну тугу за коханою.

У кохання Івана і Марічки втручається природа, хоча не можна, мабуть, сказати, що вона «втручається», бо Іван та Марічка — діти при-роди. А природа лагідна та ніжна, коли приховує їх у лісі, коли допо-магає їм зрозуміти свої почуття, коли вчить їх любові. Вона прекрасна та чудова, коли постає перед очима закоханих. Вона дика та жорстока, коли раптово забирає з життя Марічку, а потім затуманює мозок Івана і підштовхує його до прірви.

Кохання Івана та Марічки було трагічним, бо воно було більшим і сильнішим за життя. Ніби передчуваючи біду, Марічка сумно каже: «Не набутися нам». Але це кохання повністю поглинуло їх, зробило їх щасливими, наповнило їхнє життя новими барвами, пробудило та-ланти. Іванова гра на флоярі та пісні Марічки — це вислів кохання, душевної краси. Закоханий Іван знайшов у лісі чудну, невідому нікому мелодію, мелодію свого кохання. Він грав її Марічці, а потім чугайстру, щоб врятувати нявку-Марічку.

Іван загинув через багато років після смерті Марічки. Кохання, яке раніше робило його щасливим, тепер випікало Іванову душу, несло біль та тугу. Він так і не зміг забути Марічку. Довга подорож, одружен-ня, господарство — нічого не допомагало Іванові забути про кохану, подолати нестерпний біль втрати. У його душі з'являються фантастич-ні образи, ілюзії, і він гине.

Михайло Коцюбинський змалював у повісті велику силу кохання, яке подарувало щастя і призвело до трагедії. Його джерела в нерозга-даній таємниці природи, в житті людини, в безсмертній душі, у віру-ваннях далеких предків.