Краса та сила поезії Ґійома Аполлінера

Ґійом Аполлінер (1880—1918), напівполяк і напівіталієць, став одним з найяскравіших поетів Франції. Аполлінер — це його псевдонім, а утворив він його сам від одного зі своїх п'яти імен: Ґійом Альбер Володимир Олександр Аполлінарій; прізвище ж насправді було Костровицький.

Аполлінер став теоретиком сюрреалізму, напряму в літературі, і цей термін належить саме йому, що означає «надреалізм». Ґійом закликав поетів бути Ікарами, провідниками суспільства, йти попереду нього. Поет, вважав він, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Як теоретик літератури він написав книжку «Нова свідомість і поети» (1918 р.). Він писав: «Коли людина захотіла відтворити ходьбу, вона винайшла колесо, яке зовсім не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалістському, сама того не розуміючи».

Ґійом Аполлінер брав участь у першій світовій війні, дістав багато тяжких поранень і, ледве поправившись, не зміг перенести «іспанки», яка вирувала тоді у Франції, помер 1918 року. Як поет-лірик він залишив декілька збірок своїх віршів.

«Надреальність» поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій будові віршів. Через здорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на одний, все, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стає зовсім іншою «новою реальністю», або «надреальністю»:

Йдуть вівці йде сніжок лапатий

Чи то срібло чи то руно

Йдуть по вулиці солдати

Чом не дано так як давно

Мені це змінне серце мати.

«Марія»

Ці рядки відображають реальні картини, але висвітлені через сприйняття героя, почуття якого змінюють реальність і створюють свою «надреальність». У «надреальності» все: сніг, солдати, світло — все тужить за коханою.

Аполлінер не використовує жодного розділового знака. Це створює уявлення про плин дійсності, над якою герой вірша ніби летить у про*сторі і часі, і неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне — реальність його душі, яка впливає на все, що бачить він у своєму зльоті.

«Реальність душі» має свої «пам'ятники», свої «пейзажі», і вони стають фактом існування «надреальності», що створює поет. Тому у вірші рівноправно існують і образи мистецтва, і цитати з інших літературних творів, і безпосередні враження від світу:

Печальних радощів зазнать мені далося

Я вірний зрадниці нелюблений люблю

О серце в городощах я рівен королю

Що згордувала ним красуня злотокоса.

Аполлінер був добре обізнаний у класичній літературі, він використовує її скарб для створення своєї «надреальності». Його ремінісценції, звертання до літературної спадщини мають глибокий зміст, привертають читача до довічного, але роблять його напрочуд новим і світлим.

Ґійом Аполлінер заклав підвалини нового «сюрреалістичного мистецтва». В його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливу внутрішнього світу людини і реальності.