«Крик болю і туги за рідною Україною» у поезії Павла Грабовського

Сутність лірики талановитого українського поета Павла Грабовського, ім'ям якого пишається наша вітчизняна література, Іван Франко влучно передав словами: «Крик болю і туги за рідною Україною». І, дійсно, коли читаєш щирі рядки, сповнені сердечного запалу, поєд-наного з невимовним сумом, зримо відчуваєш муки поета-патріота, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, її культури, позбав-леного можливості працювати на національній ниві.

...Останнім часом в сучасному сьогоденні ми часто застосовуємо це горде слово «патріот», використовуючи його у запальних промовах й гаслах. Та чи розуміємо ми його так само глибоко, відверто, із заго-стреним почуттям відповідальності, як розумів справжній патріотизм Павло Арсенович? Чи кожний із сучасних «патріотів» може сердечно заявити, що служіння справі рідного народу є його настановним життєвим кредо? На жаль, мабуть, далеко не кожний.

Ось чому Павло Грабовський, який із тридцяти восьми років життя двадцять провів у засланнях за свої патріотичні переконання, розкри-ває сучасним українцям незбагненну для багатьох річ: якщо у людини є батьківщина, рідна земля, — це вже неабияке щастя! Втрата її — велике горе, що дорівнює смерті. У вірші «Рідний край» поет говорить:

Дома все тебе дратує,

Порошинка дошкуля;

Хто що скаже, пожартує, —

Втік би зараз відціля…

А не вспівши край свій кинуть,

Туга зараз забере;

Спогадання роєм линуть,

Забувається все зле.

Читаючи ці рядки, я чомусь пригадала цикл нарисів — листів су-часного харків'янина-емігранта із Канади, які є ніби ілюстрацією до наведеного уривка.

Патріотичні переконання Павла Грабовського визначили і пафос його творчості. У пристрасному заклику «Уперед за край рідний та волю», яким починається вірш «Уперед», виражено найзаповітніші бажання поета. Тут органічно поєдналися його любов до України з праг-ненням побачити її народ звільненим від важкого ярма, що отруювало життя знедоленої людини:

Щоб Русь порізнена устала;

З-під віковічного ярма

І квітом повним розцвітала

У згоді з ближніми всіма!

(«До Русі — України»)

У поезіях збірки «Пролісок» (1894) вилилася туга за рідним краєм, і за близькими людьми, за тією громадською працею, якій поет від-дав увесь свій юнацький запал. Власне, саме з цієї збірки патріотична тема і стала провідною у творчості Грабовського і реалізувалася у бага-тьох творах, джерелами яких були згадки про батьківщину, розмови з ув'язненими українцями, книжки про Україну, її історію.

Поет подає символічний образ рідної України, називаючи її «серце-нене» («До України»), закликає всіх зібратися «докупи» під єди-ним гаслом: «Шлях любові та освіти нас навіки поєдна!» («До українців»).

Все, що стосувалось України, турбувало серце митця; велику увагу він приділяв єднанню й самобутності української нації. Щоб зберегти себе як народ, зазначав Грабовський, українці мають «дорости до за-гальноосвітнього рівня» («Лист до молоді української»), а це можливо тільки за збереження й розвитку питомих національних традицій.

Поетичний образ України постає з рядків творів з ностальгійним мотивом («Україна приснилась мені», «Сон», «Далеко»). Картини чарів-ної українською природи, побуту протиставлені суворій сибірській ре-альності, підкреслюють глибоку тугу поета-патріота за рідною зем-лею.

Я вважаю, що в наш час патріотичних гасел доречно частіше звер-татися до поезій Грабовського, якому є що сказати нам.