Людина — головний герой Олеся Гончара

Визнання прийшло до Олеся Гончара з першого твору. Вчораш-ній фронтовик, за плечима ще нема й тридцяти, опубліковано лише початок трилогії «Прапороносці» — і раптом критика заговорила про нього як про зрілого художника. Для письменників його поколін-ня визначальною, випробувальною в житті й творчості смугою ста-ла друга світова війна. Пройшовши курс її «окопних університетів», Гончар виніс звідти сумні враження про руйнівні сили життя і з до-помогою слова став стверджувати протилежне — «сильне, поетичне, непокорене, бунтівливе, незаплямоване, піднесене, красиве, творче в людині».

"На рубежі 50-60-х років у авторовому осмисленні війни виріз-няється з найбільшою очевидністю мотив утвердження духовної стійкості людини в умовах війни. В романі «Людина і зброя» не випад-ково центральні постаті — це вчорашні студенти-історики, а одному з них — Богданові Колосовському — доводиться виявляти свій стоїцизм не тільки в протистоянні фашистському оточенню, а й тоталітарному режимові, який репресував у 30-х роках Богданового батька й тепер готовий будь-якої миті посягнути й на нього самого.

У романі оголюється ситуація, за якої людський індивід у «цивілізованому» XX ст. опиняється в трагічній самотності. Єдине, що утримує ще його «на рівних» у цьому світі, це — любов. Поетизація любові в «Людині і зброї» контрастує з воєнним божевіллям.

Тему згубного впливу зброї на людину О. Гончар підносить до вершин трагедійного звучання. Але є певна відмінність і навіть полемічність у трактуванні цієї теми українським письменником і деякими зарубіж-ними майстрами, котрі так чи інакше зверталися до неї, скажімо, — Е. Хемінгуеєм («Прощавай, зброє»), Е.-М. Ремарком («Час жити і час вмер-ти»), Г. Бьоллем («Де ти був, Адаме?»). Якщо в згаданих майстрів тема покоління, обпаленого чи то Першою чи Другою світовими війнами, трактується як тема втраченого, загубленого покоління, то провідний акцент О. Гончара — все-таки на незнищенності людського в людині, що особливо всебічно відтворено вже у романі «Циклон».

Цей роман став своєрідним продовженням «Людини і зброї», образні системи в ньому мають широту асоціацій та глобальний характер — асоціюються тут не окремі деталі життя, а епохальні його пласти (циклон як фашистське нашестя і циклон як стихія природи); той же принцип — в основі розкриття психологічної напруги в душах героїв: Богдан Колосовський і його побратими-оточенці, які були «на самому споді життя», у фашистському концтаборі, сьогодні знімають фільм про той концтабір й своє покоління і водночас-ведуть боротьбу з природною стихією. В осмисленні цих випробувань О. Гончар відкри-ває незнищенне начало в людині.

Не менш цікаво розкривається ця якість і, так би мовити, у «мир-ній» творчості О. Гончара, де з плином часу прозаїк все більше за-глиблюється у сферу філософських, моральних й естетичних проблем, які хвилюють людство, де все ширшає поле для авторських роздумів про саму сутність людини, її роль і місце у сучасному світі.

До незвичайно складного способу, як висловився Д. Павличко, «схрещення» найболючіших світових проблем «столиць на доро-гах одного українського села» вдається О. Гончар у романі «Тронка». З яким моральним і духовним багажем стоїть людина на порозі третього тисячоліття? Чи не розгубила вона чогось украй важливого на нелегкій дорозі? Яка доля у планети, що починає задихатися від надпромислової потужності та перебуває у постійному страху перед екологічною чи ядерною загрозою? Де вони, ті витоки гармонії, що їх так нервово і так болісно шукає сучасник? Втішатися слід з того, що назавжди відійшли у минуле літа уповільнених швидкостей, чи доречніше поставити питан-ня так, як це робить головний персонаж Заболотний: швидкості, взяті самі по собі, — чи наближають вони людину до щастя?

Та чи не найповнішою мірою жадоба «оволодіти істиною людсько-го буття і людської історії в усіх її розтинах і вимірах» (П. Загребельний) характеризує роман «Твоя зоря», що його з повними підставами можна б назвати твором про шляхи і напрямки сучасної цивілізації. Власне, співставляються тут дві цивілізації: нинішня, надіндустріальна і, уповільнена в швидкостях, кінця 20-х — початку 30-х років, причому аніскільки не на користь першій. Водночас автор цілком свідомий: скільки не сумувати б за минулим, вороття до нього вже не буде. Але... Хоч на хвилину затримайтеся у своєму поспіху, люди кінця XX століття, дух переведіть, розгляньтеся навколо: відкинувши давні цінності, чи замінили ви їх кращими, тривкішими? Чи стали хоч на йоту добрішими та людянішими? — ніби звертається до нас письменник. Гострота змісту «Твоєї зорі» — в послідовному наголосі автора на можливих катастрофах у людських душах і потребі у зв'язку з цим шукання нових ідеалів у житті. Головний герой «Твоєї зорі» Кирило Заболотний, перебуваючи в якійсь зарубіжній країні з дип-ломатичною місією, вирушив у дорогу, щоб подивитися сенсаційне живописне полотно, на якому, за повідомленням преси, зображена «слов'янська мадонна»; художній смисл цієї дороги прочитується в романі як шлях до краси, до істини. Ностальгія цього роману— не просто печаль за минулим, а печаль за природними печатками жит-тя. Не має права, не повинна людина спотворювати власну природу, не може бути їй виправдання за стрімке наростання у світі руйнів-них сил.

Поставлені поряд, «Собор» і «Твоя зоря» складають