Людино, я звертаюсь до тебе

Людино! Ти прийшла у цей світ, виконуючи волю Всевишнього. За своїм взірцем і схожим до себе сотворив він тебе. Він наділив тебе своїми рисами, вклав у твою голову розум, щоб ти пізнавала світ. І як люблячий батько простив тобі, коли ти ослухалася його настанов в Едемському саду. Людино, Божа любов до тебе була безмежною, всеосяжною. Та чи ти оцінила велич цієї любові?

Твій бунтарський дух Творець усмиряв як міг, посилаючи різні випробування, а далі відпустив у світ, знаючи, що все життя ти будеш боротися не тільки за своє життя і те, що це життя наповнює, але будеш боротися і сама з собою. Але найцінніший дар ти мала від народження — любов, у цьому ти схожа до Творця. Та не всі прийняли цей неоціненний дар.

Людино злостива, що тобі дало життя в злобі твоїй? Ти нищила все навколо, цілі народи посилала на вірну погибель, не жаліла ні старих, ні жінок, ні дітей. Молитви до Всевишнього і прокльони на твою голову здіймалися до небес і, здавалося, що небесна твердь запломеніє від гніву народного. Жодна сльозинка у жалобі не впала на твою могилу, коли тебе не стало.

Людино горда, а чим ти уславила свій життєвий шлях? Через свою гординю аби досягти милості сильних світу цього ти переступала через кохану людину, сім'ю, власних дітей, зрікаючись батьків і власних поглядів, щоб ще раз відчути, що сильним ти потрібна. Але ти була потрібна доти, доки були сили, а не стало їх — нікому було й кухлика води подати в немочі твоїй. Чого варте було життя твоє?

Людино розумна, ти озброювала свій мозок знаннями, ти поставила собі на службу різні науки, розвивала інші. Ти була в неймовірному захопленні від своїх нових відкриттів. Але довколишнього світу ти не помічала, а якщо й помічала, то тільки з єдиною метою: а чи не криється тут ще якесь відкриття? Тобі непомітні були ні біль, ні страждання близьких людей, тим паче горе інших. Ти ніколи не ставила собі питання, а як же твої відкриття використовуються? Ні, ти милувалася атомним грибом після випробування бомби і тобі було байдуже, що цей гриб може вирости серед великого міста, де маленькі дітки граються в парку. Це для тебе було неважливо. І чи запитала ти себе перед смертю: заради чого я жила?

Людино любляча, тобі мій уклін, бо тільки ти змогла зберегти цей світ. До тебе горнулося все добре на цій землі. До тебе йшли навіть злостивці, аби почути, що життя чогось варте, якщо людина витре хоч одну сльозу дитині і дасть їй шматочок хліба. Ти була сама оточена любов'ю своєї сім'ї, своїх дітей. Заради них і заради інших ти йшла, повторюючи життя Сина Божого, на Соловки, в Сибір, приймала смерть від катів, але не зрадила любові. І саме любов зберегла в покорі злостивців, приборкала гордощі й зарозумілість інших, хто не сповідував любові.

Людино, пам'ятай, що ми народжуємося з любові, приходимо в цей світ з любов'ю. Саме вона тримає світ, саме їй ми поклоняємось, творячи молитву до Всевишнього. Будь відповідальною за свою велику місію: зберегти цей світ в любові від руйнації заради величі людини, а величною людина стає в каятті і бажанні створити щось добре для інших.