Людська доля та любов до рідної землі у творах Андрія Малишка

Багатий наш край поетами. Від славнозвісного віщого Бояна та сивих кобзарів до поетів сучасних, усі вони оспівували усі рідну землю та людей, що живуть на ній.

Кожен з цих співців має свій стиль. Андрій Малишко назвав себе сурмачем, «що кличе військо в битву і першим, йде в запеклу битву сам».

Тематичний діапазон цього поета дуже широкий: мирна праця і війна, природа і кохання, людські долі і материнство, рідна мова — та через усі твори проходить палка любов поета до рідної землі, до своїх співвітчизників.

Дуже детально змальовує Малишко характери і почуття людей, як у поемах, так і в маленьких (часто сюжетних) віршах. Іноді він розповідає нам про цілий життєвий шлях героя, іноді — про окремі епізоди з його життя. Ціле життя ми проживаємо разом з колгоспною ланковою («Це було на світанку») і колгоспним бригадиром Хомою Метеликом («Урожай») — чесними трудівниками, закоханими у рідну землю. Труд-нощів, горя і радості Докії Петрівні вистачило б, здається, навіть на кілька життів: вона і працювала, і виростила чотирьох дітей, і кулемет-ницею була, і худобу рятувала від німців, і знов поверталась до мирної праці в колгоспі. Коли вона помирає:

Поклонилась земля, поклонилися люди

На життя, на братерство без кривди й огуди.

Так змальовує Малишко чесне життя, віддане служінню людям. Він закликає брати приклад з таких трудівників.

Серед трударів особливу пошану поет віддає вчителям — вірші «Учитель» (з найдальших країв летять до старого вчителя листи ко-лишніх учнів) та «Вчителько моя, зоре світова», що став піснею.

Не забуває Малишко про трудівників, людей мирних професій на-віть тоді, коли пише про війну. Чи багато поетів, що присвячували вір-ші героїчній боротьбі з фашистськими загарбниками, помічали, ска-жімо, кашоварів, або теслярів, що «робили мости на Дніпрі, на Дінці і на Збручі»? Але ж і про їхній внесок у перемогу не варто забувати. Але й яскраві легендарні образи незламних і мужніх героїв також знаходи-мо ми у віршах А. Малишка. Навіть вороги дивуються, коли під час громадянської війни до них в полон потрапляє... безногий кулеметник! Підійшли й обмерли: чоловік без ніг

І стоїть та шляхта, розгублена й бліда.

В очі їй сміється Опанас Біда.

(«Опанас Біда»)

Запам'ятовується читачам і хлопчик-партизан, що узяв собі ім'я Прометея. Та знову серед вибухів і пострілів з'являється світлий мир-ний образ колоска, що проріс після пожежі у грудочці землі, яку носив з собою боєць, зігріваючи теплом серця і зрошуючи власною кров'ю («Балада про колосок»).

І переплітаються легенда і дійсність, сучасність війни і далеке ге-роїчне минуле:

По містах в руїні,

В селах, здалека,

Ходить по Вкраїні Тінь Кармелюка,

А за ним в поході — Хлопці Ковпака

(«Балада»)

Героями творів Малишка виступають не лише сучасники — він не-одноразово звертається до образів, що здобули славу нашій країні в минулі часи, як під час боротьби, так і мирного життя: таких як князь Ігор і Богдан Хмельницький, або до образів письменників — Шевченка, Франка, Лесі Українки. Змальовуючи їх, поет передає також і любов до рідної землі, гордістю якої вони стали.

Про образ матері-Вітчизни, що збігається з образом матері і материнства взагалі, у творах Малишка варто сказати окремо. Це і «Пісня про рушник», і «Мати» (Посивіла невмируща мати), про жін-ку, що стала матір'ю цілого загону бійців, а не лише своїх рідних ді-тей. Через образ матері поет розповідає про безсмертя, вічність. Земля, Батьківщина, у нього теж мати, що:

... з дитинства підіймала,

Хліб дала з піснями солов'я,

Відвела доріг мені немало,

Земле, зореносиця моя!

(«Батьківщина»)

Для неї — неньки-України — поет знаходить дивні метафори: вона «немов крилата птиця», «польова мрійниця» або навіть «крапля у сонці з весла».

Словом і зброєю захищав поет рідний край, його «трави -похилі», «зорі в ясній долині» («Ми підем, де трави похилі»), щастя його людей, красу його природи та мови.

Щоб людському щастю дбанок свій надати,

Щоб раділа з мене Україна-мати.

(«Буду я навчатися...»)

І. А. Малишко залишив таки свій прекрасний надбанок рідній землі. Адже поет всім своїм життям, кожним словом, кожним подихом славив і оспівував рідну землю і Людину на ній. Будьмо ж гідними цієї слави і цієї пісні!