Міфологічні образи в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Неперевершена драма-феєрія «Лісова пісня» народилася з дитячих спогадів і вражень Лесі Українки. Поетеса написала її за дванадцять днів, хоча виношувала ідею цього твору все життя. Вона зуміла поєднати в п'єсі казки Волині, що запали в її дитячу душу, та досвід та знання зрілого драматурга. Сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк згадувала: «У Лесиній «Лісовій пісні» нема ні одного персонажа, ні одного повір'я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все те мої давні знайомі поліські, все те я чула й знала ще в Колодяжному». Деякі літературознавці стверджували, що «Лісова пісня» була написана під впливом творів Гоголя, Гауптмана і навіть під впливом музики Римського-Корсакова. Але все це лише вигадки, бо в основі твору — враження від почутого й побаченого в дитинстві.

Леся Українка в «Лісовій пісні» відтворила багатство української міфології, зокрема, казковий світ рідної Волині. Через міфологічні образи та народну символіку поетеса передає красу і душу природи. Драма починається прологом, у якому ми знайомимося з міфічними істотами, які прокидаються після довгої зими. Пробуджується і Мавка, головна героїня твору. Хто ж вона така? У різноманітних довідниках пояснюється, що це казкова лісова істота. У словнику Б. Грінченка дається точніше пояснення: «Мавка (нявка) — дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося в русалку». Отже, Мавка — це лісова русалка, яка не має душі, яка повторюється у безлічі життів, щозими засинаючи і щовесни пробуджуючись. Михайло Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків» також зображував цю істоту, але у письменника це створіння, використовуючи безмежне кохання Івана до Марічки, губить

Івана. Коцюбинський наголосив, що нявка душі не має: «...боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачити криваву дірку ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває». Мавка Лесі Українки має зовсім інший характер. Вона відчуває музику, вона здатна на велике людське кохання. Її любов не перероджується у ненависть навіть після зради. Вона бажає Лукашеві лише добра. Саме тому у фіналі п'єси Мавці було даровано душу, і вона дякує за це коханому: «...ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос».

Образи інших лісових істот були також своєрідно трансформовані поетесою, вона наділила кожного якимись особливими рисами.

Лісовик у міфологіях різних народів зображувався по-різному. У «Лісовій пісні» — це малий дідок у брунатному вбранні барвів кори, у волохатій шапці. Він добрий з добрими людьми, але лихий з лихими. Він охороняє ліс і проганяє небажаних, небезпечних гостей. За зраду Мавки Лісовик перетворив Лукаша на вовкулаку.

Водяник — це злий дух, який живе в річках і озерах та приносить людям нещастя. Але Лесин Водяник нагадує доброго охоронця свого водяного царства, а Русалка зве його татом.

Зустрічаємо Ми у творі і різноманітних чортів і чортиків: привабливого Перелесника, молоденького маленького Куця, Того, що греблі рве, та ін. Усі ці істоти живуть своїм життям зі своїми клопотами. І це життя чимось віддалено нагадує життя людей.

Драма «Лісова пісня» написана на щедрому ґрунті української міфології, усної народної творчості. Це допомогло письменниці розкрити красу чистого кохання, високих мрій людини.