«І поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь»

(Іван Кочерга)

Сонце котилося за дніпрові кручі, стомлене і припаде пилом за день. Давня Софія... Дивишся і не можеш надивитися на цю пам'ятку, збудовану у ті далекі неспокійні часи, коли на Руську землю набігали печеніги, половці. Тоді вставали всі, кому дорога була рідна земля і могутній красень над Дніпром — Київ. Вставали з мечами до бою на чолі зі своїм великим князем Ярославом.

Ярослав Мудрий — великий князь Руської землі. Саме таким змалював його образ у своїй п'єсі Іван Кочерга.

Ідея патріотизму — наскрізна у творі. Ярослав Мудрий був великим патріотом своєї країни. Він любив свою землю і готовий був віддати життя за неї. Князь вболіває за те, щоб народ жив у мирі. Він не може бути спокійним і щасливим тоді, коли в країні неспокій. Заради спо-кою і припинення міжусобиць Ярослав стратив новгородського посад-ника Костянтина, який повстав проти єдності Руської землі. Заради миру, він віддає свою улюблену дочку Єлизавету за норвезького короля Гаральда. Хоч тяжка втрата дочки, але князь насамперед піклується про могутність держави.

Ярослав гордий за свою батьківщину і пишається тим, що в його князівських жилах тече кров рідного народу. Він з гордістю заявляє:

Мені не треба пишних тих казок,

що предків нам шукають десь за морем.

Народ мій тут, на рідних цих просторах...

Князь бореться за єдність і могутність Київської Русі. Ярослава недарма назвали Мудрим. Він заслужив на це ймення, бо завжди дбав про інтереси держави, і народ не раз допомагав своєму князеві у скрут-ну годину. Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов'язку: «раніш закон, а потім благодать», — каже він.

Ярослав ставить інтереси держави понад власні. І навіть людина, що хотіла його вбити (син Костянтина Микита), пізнавши «розум див-ний мудрішого з усіх царів», проймається до нього симпатією. Муляр Журейко допомагає князеві в тяжку годину, а Микита гине в бою за Київ.

Патріот, борець за мир і спокій, Ярослав перемагає печенігів. Він гордо заявляє:

І поки жив, стояти я клянусь,

За руську правду і єдину Русь!

Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога, і на честь перемоги в ім'я слави свого народу князь вирішує увіковічити його подвиг:

Там, на полі бою, де я сьогодні ворога побив,

Я, дивний храм воздвигну.

Князь збудував ні з чим не зрівняний Софіївський собор, який і нині, через багато століть, зачаровує нас красою архітектурних форм, фресок і мозаїк, зустрічаючи і проводжаючи сонце.