Мати — берегиня дому нашого

Як чудово, що в Україні стало доброю традицією відзначати в другу неділю травня день Матері, берегині сім'ї, духовної опори роду. Вона береже звичаї своїх попередниць, встановлює власні родинні традиції, творить неписане законодавство стосунків у своїй маленькій державі, ім'я якій — родина. До матері прислухаються, її поважають. Де вона в пошані, там лад і спокій. Споконвічні закони народної моралі українців возвели жінку на п'єдестал і водночас поклали на неї найвищу відповідальність - за родину, рід, народ, його незнищенність.

Мама.... Закрий очі й прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам'ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.

Улюбленими піснями наших матерів є колискові, у яких звучать і безмежна любов до своєї дитини, і материнські мудрі настанови, і роздуми про добро і зло.

У народі кажуть, що найсвятіша любов материнська.

Єдність матері й дитини є символом гармонії. Без неї настає хаос. Згадаймо трагічні штрихи, якими окреслює Шевченко у своїх пророцтвах майбутні суспільні катаклізми:

...Одцурається брат брата

і дитини — мати.

Гармонія світу втілюється поетом так:

І буде син, і буде мати.

І будуть люди на землі.

Священними в народі є не тільки єдність матері й дитини, а й обопільні обов'язки матерів перед дітьми і дітей перед матерями.

Словом мати ми звемо рідну землю, на якій народилися й виросли, яка нас годує. «Земле моя, всеплодющая мати!» — читаємо в І. Франка.

Матір'ю, ненькою здавна називав наш народ свою Україну. Матір'ю називає в багатьох творах Україну й Тарас Шевченко:

Обніміте ж, брати мої, найменшого брата,

Нехай мати усміхнеться, заплакана мати!

«Словом про рідну матір» назвав свою поему, присвячену Україні, Максим Рильський. «Матері забуть не можу»,— писав про Україну Павло Тичина. Своє синівське право і щиру розмову з матір'ю-Україною відстоює у своїх віршах Василь Симоненко.

Мені здається, що образ матері-жінки і образ матері-України найорганічніше злиті у вірші В. Симоненка «Лебеді материнства»:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину —

це пересторога матері над колискою улюбленого сина, бо двох батьківщин, як і двох рідних матерів, не буває, і навіть коли синові доведеться загинути, то прийдуть «з України верби і тополі», щоб стати над ним прощальною сторожею...