Метаморфози (за мотивами новел Ф. Кафки)

Крапля

Я прокинулась від якогось дивного відчуття. Мені здавалося, що я вже не людина, а щось дуже мале за розмірами, невагоме. Навкруги було чути незрозумілі звуки, що йшли від якихось малих істот, яких було незліченно багато. Через мить я — Крапля — разом з іншими кружляю у величезній хмарі, що дуже повільно й поважно затуляла собою світле небо.

Ми з великим нетерпінням чекали на свою чергу, коли звільнимося від усього й полетимо безтурботно через небесний простір у розкриті обійми Землі. І ось ми вільні! Скільки різних почуттів оволодіває мною!

Я відчула себе невагомою. Наче зі всього розбігу пірнаєш у найм'якіші перини. Потім кудись зникає відчуття м'якості і на зміну приходить нове. Змінюю форму і прискорюю рух. Тепер я подібна до птаха, що, розправивши крила, кружляє в небі.

Переді мною розкриваються дивні краєвиди: світ — прекрасний і безмежний, як картини Миколи Реріха, насичені спокійними чудодійними фарбами...

Я впала на землю, і та почала жадібно всотувати мене, щоб затамувати спрагу. Завершилася моя маленька місія на цій землі. Через деякий час знову повернусь у небо...

Сонце

Прокинувшись вранці, зрозуміла, що якось змінилася: не відчувала ні рук, ні ніг. Злякавшись, я вирішила швидше встати, та зрозуміла, що все вище підіймаюся... над землею, і зупинилася. Подолавши страх і подивившись униз, побачила, що піді мною ходять люди, гуляють і граються діти, і поступово страх зник. Я зрозуміла, що перетворилася на ...Сонце. Усвідомивши, що нічого не зможу змінити, відчула себе дуже самотньою.

Через деякий час піднявся вітер, і на мене почали насуватися хмари. Наближаючись, вони закривали мене, й незабаром я лише крізь щілини бачила, як люди ховаються від дощу. Злива тривала кілька годин, потім раптово вщухла, а хмари розвіялися. Я почала підійматися все вище, намагаючись зігріти всіх своїм промінням. Люди повиходили на вулиці, діти, як і раніше, бавились, пташки співали, і все навкруги ожило. Побачивши це, я відчула себе потрібною. Мене зігрівали та заспокоювали ці думки, стало легко-легко на душі, і, ні про що не турбуючись, я спостерігала з висоти за тим, що відбувалося.

Пізніше, відчувши слабкість і стомленість, я повільно стала спускатися за обрій. Спустилася і ... прокинулася.

Птах

Коли я прокидаюся вранці, то почуваю себе чудово. І тому мені хочеться злетіти в небо, як птаху, що після довгої ночі зустрічає світанок у повітрі, купаючись у довгоочікуваних променях яскравого сонця.

І ось я Птах! Птах, який розправляє свої сильні крила, злітаючи в повітря. Я б пролітав у піднебессі цілу вічність, насолоджуючись містом з висоти, але, на жаль, треба було повертатися додому. Повертаючись, почув музику сонячних променів, які були вже повсюди й грали якусь приємну мелодію, яка була настільки тихою, що ніхто не міг почути її, крім мене. Я заслухався і забув, що мені треба летіти додому.

З подивом озирнувся: я у своїй кімнаті, у ліжку, на стіні годинник показує 6.00. Доброго ранку, новий день!

Синичка

Сьогодні гуляла в лісі, спостерігаючи за лісовими пташками. Я закрила очі й уявила себе Синичкою. У цю зимову пору ліс стає порожнім, усі птахи перелітають ближче до людей: до їжі й тепла. І я лечу до міста. Внизу чую крики. Знов люди сваряться! Чому вони такі злі? Ось лаються дві жінки. Вони кричать щось одна одній, розмахуючи руками, а поруч стоїть маленький хлопчик і кличе свою маму. Чому вони навчать маленьку дитину?

З сумом я полетіла далі. Ось біля вікна будинку прилаштовано саморобну годівничку з крихтами. Мабуть, не всі такі сварливі, якими здаються на перший погляд...

Розплющивши очі, я вирішила виховувати в своїх дітях добро й повагу до ближнього.

Морська хвиля

Я прокинулась і побачила, що я перетворилася на Морську хвилю і знаходжуся в океані, де зовсім спокійно і порожньо. Лише іноді з'являється легкий бриз і гойдає ніжно мене на поверхні. Мені дуже рідко вдається дістатися до берега. Та іноді з допомогою дужого вітру я добігаю до самісінького краю моря. Як тоді мені радісно! Я лащуся до берега, перебираю пісок та камінці, тихесенько викидаю на берег во*дорості, камінці та медуз. Коли я бачу людей біля води, то намагаюся скоріше до них наблизитися. Мені дуже хочеться, щоб вони зайшли у прохолодну воду. Тоді я починаю колисати їх на своїх долонях і гратися. Коли ж люди замерзають і виходять з води, мені стає дуже сумно, тому я повертаюся в морське безмежжя.

Космос

Я лечу в космічному просторі з шаленою швидкістю. Біля мене зірки й кам'яні брили. Я озирнувся й побачив величезну вогняну кулю, що віддалялася. Потім подивився на себе. Тіло моє стиснулося до незбагненних розмірів і втратило масу. Поруч із собою я побачив міліарди таких, як я, що неслись поруч зі мною. І зрозумів: я — Фотон, частка світла. Мчу я зі швидкістю світла через космос невідомо куди.

Фотоном бути добре, не те що електроном: бігай по орбіті навколо ядра тільки тому, що в ядра позитивний заряд, поки інше ядро не відірве тебе від попереднього.

Протоном бути ще гірше: сиди