Михайло Старицький — драматург

Михайло Старицький — митець надзвичайно багатогранний. Максим Рильський так писав про нього: «Творчість Михайла Старицького — значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні у нашому письменстві реалізму». Старицький був не тільки драматургом, хоча і працював у цій царині протягом сорока років, він був одним з корифеїв вітчизняного театру, реформатором української поезії, романістом. Не можна уявити собі розвиток та становлення українського театру без постаті Михайла Старицького. Він був одним із засновників театру, антрепренером, а потім, переживаючи через обмеженість українського сценічного матеріалу, почав писати драми.

Справжню славу Старицькому принесли оригінальні драматичні твори. Починав він з водевілів та п'єс-жартів. У свій час були популярними його твори «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон». Але з часом Старицький приділяв велику увагу створенню драм про українське пореформене село та місто.

У драмі «Не судилось» він розробив традиційну тему нерівного кохання, що призводить до трагедії. У мелодрамі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» оригінально переробив народний переказ про трагічне кохання Марусі та Грицька. У п'єсі «У темряві» зобразив соціальний конфлікт між заможними селянами та сільською громадою.

Один з найцікавіших творів Старицького — п'єса «Талан» — при- | свячений відомій українській актрисі Марії Заньковецькій. Драматург і дуже добре знав життя акторів і зобразив у творі, як розвивався театр в Україні, як заборонялися українські п'єси, які труднощі доводилося І долати акторам і режисерам. У центрі п'єси образ актриси Марії Лучицької. Розповідаючи про життя талановитої людини, Старицький порушив глибоку соціальну проблему — роль митця і творчої інтелігенції в суспільстві. Головна героїня твору мріє нести світло і радість людям, вона говорить, що театр — «діло велике і чисте: воно наставляє на розум людей, проводить високі думки...» Але заздрісники, такі як акторка Квятковська, антрепренер Котенко, роблять усе можливе, щоб зашкодити популярній актрисі. Лучицька не зазнала сімейного щастя, а в театрі продовжувалося цинічне цькування. Усе це остаточно підірвало здоров'я Лучицької і призвело її до смерті. Помирає вона в колі справжніх друзів, розуміючи, що життя прожите нею не марно.

Не можна забути про історичні драми Михайла Старицького, в основу яких був покладений, головним чином, конкретний історичний матеріал. Це п'єси: «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка», «Остання ніч». Драматург зумів у цих творах передати дух епохи, звитяги народної боротьби проти загарбників, виписати яскраві образи історичних діячів: Хмельницького, Богуна, Кривоноса. Історичні драми Старицького і сьогодні не втратили свого пізнавального та виховного значення.

Увага читачів до творів М. Старицького свідчить про те, що його літературна спадщина не застаріла. І п'єси, і історичні гостросюжетні повісті та романи, і ніжна лірика, і викривальна сатира, і роздуми поета-громадянина — все це знаходить відгук у душах сучасних читачів.