Мої роздуми над віршем В. Сосюри «Любіть Україну»

Чому іноді доля талановитих людей таїть в собі присмак душевного болю, невимовної туги за життєвою гармонією? Мабуть, тому, що світ не завжди готовий прийняти обдарованість в силу своєї інертності, звичайності. Людей дивує і водночас лякає непересічна особистість, яка має власні погляди на, здавалось би, усталені закони співжиття. А якщо ці закони нав'язуються штучно, потрібна людина-маріонетка, якою зручно маніпулювати.

Що є одним з найважливіших важелів почуття патріотизму? Мабуть, любов. Любов до родини, землі, країни, мови. Це незаперечна істина. Тільки ця незвичайна сила любові здатна вивищувати людину в її прагненні до гармонії.

Всі ці питання виникли, й відповіді на них я одержав після ознайомлення з поезією В. Сосюри «Любіть Україну». З болем читав цитату з правдинської газети анонімного автора про поезію: «...всупереч життєвій правді, він (Сосюра) оспівує якусь одвічну Україну, Україну «взагалі», ... його хвилює одвічна Україна з її квітами, кучерявими вербами, пташками, дніпровими хвилями». А наприкінці висновок: вірш — «ідейно порочний твір». На щастя, історія розставила всі крапки над «і», знову повернулася поезія до українського народу, чаруючи щирою любов'ю до рідного краю, висловленою талановитою постаттю в історії нашої культури.

Але в той час, час панування партійної ідеології та мрій про побудову країни під спільною назвою «Радянський Союз», виховання так званої «радянської» людини, вірш «Любіть Україну» виявився своєрідним вибухом.

У романі «Третя рота» і в поемі «Розстріляне безсмертя» В. Сосюра згадує:

За вірш «Любіть Україну»

вона довбала без упину

мене три роки!... Горе, жах!

Хоч каявся я в помилках,

яких не мав. Я ж був не винний!

Хоч я поет не ідеальний,

я трохи серцем не погас...

Але народ мене морально

підтримував в страшний той час.

Що ж примусило письменника написати цей твір? Поезія була написана в травні 1944 року у визволеному від фашистів Києві, столиці України. Але ще задовго до цього В. Сосюра був обурений ставленням державних та партійних діячів до української мови. У піонерській газеті «Зірка» було наказано «зняти шапку» зі словами славнозвісного Тараса Шевченка:

Учітеся, брати мої, думайте, читайте.

І чужого научайтесь й свого не цурайтесь!..

Були вилучені слова Сидора Воробкевича:

Мова рідна, слово рідне, хто вас забуває,

той у грудях не серденько, а лиш камінь має...

Усе це спонукало поета до написання вірша «Любіть Україну». Бо, як відзначав поет, що він «ходою гнівною блукає в своїм краю чужинцем...»

Такою була передісторія улюбленої народної поезії, яку вистраждав письменник — талановита особистість, яку не сприймав час через неможливість чи небажання визнати пророка у власному домі. За тридцять років до проголошення незалежності України писав поет такі рядки: «Ти власним світом, Україно, сіяти будеш на землі». Тож обов'язково сіятиме, допоки битиметься хоч одне серце патріота.