На полювання із девізом: хай живуть зайці!

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мислив-цем і рибалкою, але на полювання він збирався із дивним девізом: хай живуть зайці! Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирічного за-слання, вирушав на полювання з єдиною метою — помилуватися густи-ми лісами, зеленими луками, запашними сінокосами, бездонно-спокій-ними озерами, бузковими надвечір'ями, сріблястими нічними росами, ніжно-рожевими світанками. Своє найвище захоплення красою при-роди «поет полювання» передає у «Відкритті охоти», у «Мисливстві» та інших гуморесках. Ці маленькі шедеври вражають органічним злиттям двох граней характеру письменника — гумору і лірики.

У «Мисливських усмішках» Остап Вишня любовно створює висо-кохудожні картини рідної природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її могутність і красу. Згадайте прекрасний ліричний відступ у гуморесці «Заєць». Кожне дерево в Остапа Вишні одухотворене, наді-лене рисами і почуттями живої людини. Вихоплені з природи «мис-ливські» картини Остапа Вишні буквально «пахнуть». Задушевного ліризму пейзажам надають вмонтовані в художню тканину фрагменти з народних пісень.

Ось запис із щоденника Остапа Вишні за 23 грудня 1951 р.: «Були на полюванні. Не вбили і не застрелили нічого. Для мене це — типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому «попом», без нічого, — усі спокійні. Усі: жона, донька, зять і навіть онучок, Павлушка.

І от одного разу я приношу зайця. Факт! Ціла трагедія. Як? Дід убив зайця? Не може бути! І пішло! Дружина з кимось говорить по телефону: «А ви знаєте — у нас заєць!» — «Ну?» — «Факт: Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?» ,

Ще запис (1952 р.): «їздили полювати. Це — не вперше і не востаннє. Нічого! І як радісно, що я нічого не вбив! І як радісно буде, що я нічого не вб'ю. Одне тільки: Павлуша, онук, чекає від діда зайця. А дід — без зайця та й без зайця. Перед онуком незручно».

Остап Вишня надзвичайно любив природу, ліси, поля, річки, чарів-ні краєвиди українського лісостепу. З батьківською турботою ставився до звірів і птахів. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де відпочивав душею, заспокоювався від міської метушні. Особливо часто полював разом із Максимом Рильським, особливо в останні роки жит-тя. Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок. 1958 року вийшло найповніше видання цього циклу під назвою «Мис-ливські усмішки». Схоже, що це була одна з його найулюбленіших тем. Не тільки тому, що сам був мисливцем і рибалкою. У таких усмішках не було необхідності кривити душею: показувати прогресивний поступ нового життя чи передавати всенародне піднесення від соціалістичного будівництва.

«Мисливські усмішки» — явище в українській літературі майже уні-кальне. Цей синтез народного анекдоту і пейзажної лірики і сьогодні збирає чимале коло читачів.