Наш час — третє тисячоліття

Я вважаю, що нам, сучасним старшокласникам, випала виняткова доля: початок нашого дорослого життя співпадає з початком третього тисячоліття. На перший погляд, це незвичайно і цікаво, адже не кожному поколінню так щастить. Та це лише на перший погляд, бо знаю, що в серці кожного з нас зачаїлась тривога, насторожене очікування: що чекає мене попереду, у дорослому житті?

Думаю, не помилюсь, коли скажу, що кожний старшокласник вже більш-менш визначив своє майбутнє (чи то сам, чи то за допомогою дорослих). Та які б плани ми не укладали щодо особистого життя, всі вони, з'єднані воєдино, скеровані на головне — служіння своїй країні, сприяння її зміцненню, розквіту, її звеличення у світових масштабах. Я твердо в цьому переконаний і вважаю саме це головним покликанням і призначенням моїх однолітків.

Та сьогодні в молодіжному середовищі складається дуже дивна ситуація. Є ніби два світи: один (напевне, його можна назвати елітним) чогось прагне, чогось навчається; інший — світ занепаду. Вони не мають спільних точок дотику і навіть не намагаються їх шукати. Вони зберігають дистанцію, лишаючись кожен сам по собі. А було б природно, коли б перший, маючи більший потенціал, «вів» за собою другий, тих, хто часто-густо залишається десь на задвірках подій, які відбуваються у суспільстві, допомагав долати їм депресивні настрої та спонукав до віри в себе і свій завтрашній день. На жаль, цього немає, і залишаються на протилежних полюсах активна і освічена частина молоді України, а поруч з ними, але на іншому «полюсі» — складні підлітки, наркомани, п'яниці.

Зрозуміло, така ситуація аж ніяк не сприяє розквіту України, що десятиріччя тому обрала шлях незалежності. Але якщо тоді сьогоднішні випускники вперше сідали за парти і мало замислювалися над суспільними подіями у своїй Україні, то тепер ми не маємо права бути байдужими до її майбутнього. А значить — і до своєї суспільної позиції.

Нещодавно я прочитав, що за останні три роки кількість молодіж-них організацій зросла в чотири рази і що Україна має нині найсильні*ший з усіх країн СНД молодіжний рух. Так, за нами — майбутнє!

Україна нам довіряє свою долю, покладається на наші знання, сили і любов. Знання, які, я думаю, згодом переллються у досвід, ми набуваємо щодня. Сили у нас є. А любов до рідної країни — це споконвічна риса нашого національного характеру. З нею у нас дитина народжується, виховується, служить своєму народові і вмирає — все життя супроводжує українця любов до своєї Батьківщини. Тільки вона, ця любов, допомогла українській нації вистояти на нелегкому шляху до незалежності. І, гадаю, саме ця щира синовня любов до України допоможе нам, молодим, обрати єдино правильну життєву позицію і вивести свою державу на гідне місце серед кращих держав світу.