Як я полюбив книги (твір-розповідь із власного досвіду)

У дитинстві всі ми полюбляємо слухати казки, нас зачаровують оповіді про юркові країни, про лицарів та принцес. Ми з нетерпінням чекаємо на час, коли мама чи бабуся звільняться від хатніх справ і зможуть прочитати нам казку. Звісно, коли я ще не вмів читати, я просто обожнював слухати казки, роздивлятись красиві ілюстрації до них, фантазувати й вигадувати продовження почутих історій. Коли ж я навчився читати і пішов до школи, зізнаюсь чесно, мені не дуже подобалось читати самому. Я любив слухати чужі розповіді або дивитись мультики й кінофільми. Я швидко навчився читати, але книжки не так приваблювали мене. Тепер про це навіть незручно і трошки соромно згадувати, але, чого вже приховувати, читати я не любив. Мені здавалось нецікавим це заняття. Не порівняти із фільмом — там стільки кольорів, музика, швидка зміна кадрів, а тут самі чорні літерки на папері.

Батьки були незадоволені таким моїм ставленням до книги, але ситуація не змінювалась. Аж доки до нас у гості не завітала моя двоюрідна сестра зі Львова.

Вона навчається в університеті й колись буде вчителем молодших класів. Дізнавшись про наші труднощі, вона непомітно завела зі мною дуже цікаву розмову. Сестра запропонувала мені самому вигадувати історії — «але тільки за умови, що ти їх записуватимеш». Так почалась історія мого примирення з книгою. Вигадувати історії мені одразу сподобалось, я ж справжній фантазер! Ми вигадували казки під час прогулянок із сестрою і за сніданком, у перерві між домашніми завданнями та ввечері перед сном. Усі історії, як і обіцяв, я записував. Сестра допомагала мені редагувати текст. Із часом я сам незчувся, як усвідомив, що за рядками однакових літерок на папері (якими нудними здавалися мені ці рядки!) ховаються справжні пригоди, неймовірні казкові герої, небезпеки та радощі. А потім вона подарувала мені величезну книгу «Казки народів світу». Там було кілька сотень сторінок і жодного малюнка, бо книга була написана для більш старших дітей. Батьки скептично поставились до цього подарунка. «Та він не буде читати, йому лише б телевізор дивитись!» — сказали вони сестрі скрушно. «Побачимо», — хитро відповіла сестра і посміхнулась мені. І справді, «Казки народів світу» стали моєю улюбленою книгою, а згодом з'явилось ще багато улюблених книг. Тепер своїм одноліткам, які й досі не люблять читати, я завжди розповідаю цю історію. Я намагаюсь переконати їх, що цілі світи, нескінченні казкові землі, нечувані історії, цікаві та незвичайні персонажі ховаються в «нудних» книгах. І ви знаєте, коли мені вдається переконати, я щиро радію: ще одна людина відкрила для себе цілий світ, ще одна людина має власну історію під назвою «Як я полюбив книги».