Як я побачила маленького янгола (твір-опис зовнішності людини)

Цього року до нашого класу перейшла новенька — Іринка. Ми одразу потоваришували. Іринка з батьками переїхала з іншого району. Кілька днів тому я вперше завітала до нової подруги в гості.

Мені дуже сподобалося їхнє помешкання — затишне і стримане, але оздоблене з великим смаком. Але найбільшим враженням від мого візиту стало зовсім інше. Ще в коридорі я помітила синій дитячий візок.

— Іринко, ти не казала, що в тебе є братик, — сказала я.

— Дивно, мені здавалося, що я всім про нього розповідаю. Ну, ходім, я тебе познайомлю, — з усмішкою відповіла вона й провела мене в дитячу кімнату.

Коли ми зайшли до кімнати, я побачила в ліжечку справжнього янгола. Я навіть передати не можу, які почуття охопили мене. Братик Іринки, Микита, ще зовсім маленький. Йому нема й року, проте він вже сидить і навіть щось намагається промовити своєю дитячою мовою. Волоссячко в нього біляве, а очі великі-великі, темно-сірого кольору. Микитка зовсім не боїться незнайомих людей, як більшість малят. Він дивиться на світ відверто. Коли малюк почав мені посміхатися, я просто не могла відірвати від нього погляду. «Справжній чоловік росте, от вже бісиків пускає у твій бік», — пожартувала Ірина мама.

Усі дітки гарні, але Микита одразу завоював мою прихильність. Щира дитяча посмішка, зацікавленість, грайливість — усе це просто зачаровує. Побачивши на мені блискучий браслетик, він одразу простягнув рученята до цікавої речі. Він зовсім малий, але такий кмітливий, здається, він розуміє не тільки всі слова дорослих, а й усі жести, емоції, відчуває настрій. Мама Микитки каже, що він насправді дуже чутливий до змін настроїв оточуючих, проте спокійний і рідко вередує.

Іноді, коли Микитку везуть на прогулянку, ми йдемо теж. На вулиці він ще цікавіший, ніж удома: все привертає його увагу, а коли він стомлюється і засинає, виглядає справжнім янголом. Мабуть, саме з таких дітей малюють новорічні листівки з янголятами. Я з радістю заходжу в гості до моєї подруги. Я помітила, що щирість, увага до емоцій оточуючих — це, мабуть, родинна риса. Іринка така сама спокійна, як її маленький братик, та й зовні вони дуже схожі. Награвшись та наговорившись із подругою, я дуже полюбляю зайти на кілька хвилин до дитячої кімнати. Там на мене чекає маленьке янголя, — Микитка завжди радий гостям, хоча найбільше, звісно, любить гратися з мамою. Коли йому виповнився рік, ми з Іринкою подарувати йому нового іграшкового їжачка, що вміє їздити підлогою, бо живиться від батарейок. Дитяча радість передалася усім. Я сподіваюся, що мале янголя, як його часто називають у родині, ростиме здоровим та щасливим!