Як мас вчинити справжній друг? (Твір-розповідь із власного досвіду)

Я хочу розповісти про ситуацію, розв'язання якої далося мені дуже складно. Так дивно: іноді в звичайному перебігу повсякденних справ ми стикаємося з проблемою, яку не знаємо як розв'язати. Або ж життя ставить нас у таке становище, в якому ми досі не бували — і треба обирати свою лінію поведінки, одночасно зберігаючи вірність власним переконанням, намагаючись підтримати нормальні взаємини з оточуючими та ще й розв'язати якісь проблеми. Словом, іноді життя підкидає нам справжні загадки, завдання, складніші за найважчу шкільну задачу. Власне, і шкільні завдання теж фігурують в цій історії.

Одного дня до мене підійшов мій товариш і сказав, що не встиг виконати домашнє завдання з математики. «Дай мені зошит, я швиденько перепишу», — сказав він, ніби так і годиться. У цю мить мене охопили дуже суперечливі почуття. Ні, мені в жодному разі не було шкода дати зошита. Але я точно знав, що друг не виконав завдання, бо не розуміє цю тему, він, напевно, полінувався розібратися в ній самотужки, докласти додаткових зусиль, а попросити про допомогу посоромився. Але я не міг відмовити другові, тому — так, я вчинив не дуже добре — мовчки протягнув йому зошита.

Мабуть, я забув би цей випадок, але за кілька днів все повторилось. І тут мені стаю по-справжньому важко зробити вибір: з одного боку, я маю допомогти другові, але в чому полягає справжня допомога? Чи не зроблю я йому ведмежу послугу, просто даючи власні завдання? Я мучився, уявляючи, як мій друг на мене образиться, якщо я відмовлюсь, але думати часу не було: він дивився на мене питально, очікуючи відповіді, тож я мав вирішити щось швидко. І тоді я зібрав усі свої сили і спробував пояснити свою позицію. Зошит відмовився дати і взяв із друга обіцянку, що він обов'язково прийде до мене ввечері, щоб я пояснив йому незрозумілу тему і надалі він сам міг дати собі раду з математикою. Звісно, він дуже образився...

Увечері я був немов на голках — щохвилини вибігав у коридор, щоб прислухатися, чи не йде, бува, мій товариш, визирав у вікно на кухні. Я боявся, що він не прийде, а образиться на мене, подумавши, що я не хотів йому допомогти, пошкодував свого домашнього завдання.

Але я недооцінював свого друга: він прийшов. Був дуже засмучений. Сказав, що обдумав нашу розмову і дійшов висновку, що поводився негідно — соромився зізнатися, що не розуміє цих завдань, і хотів переписувати готове. «Запропонувавши розібратися разом, а не просто списати, ти вчинив як справжній! друг, дякую тобі», — сказав він мені, а я весь засвітився щастям, бо дуже мучився через його образу.

Зрештою, тему ми швидко розібрати і разом виконали завдання на наступний урок. Від того моменту наша дружба стала тільки міцнішою, а я дуже радий, що зміг зробити правильний вибір.