Що я бачу зі свого вікна (твір-опис)

На перший погляд, вид із мого вікна досить звичайний. Я живу з батьками у п'ятиповерховому будинку, на четвертому поверсі. Зі свого вікна я бачу подвір'я, дитячий майданчик та кілька сусідніх будинків. Мабуть, у багатьох так. Але треба вчитися бачити незвичайне у зовсім звичайних речах, хіба не так?

Найбільше я люблю дивитися у вікно ввечері, коли ми усією родиною п'ємо чай на кухні. На майданчику бавляться діти, гуляють мами з візочками — колись і моя мама гуляла так зі мною. Запалюють ліхтарі, і двір сповнюється загадковими тінями. Узимку вечірній двір — справжнє казкове царство! Кожне деревце, вкрите снігом, виблискує різними барвами. Тиша і спокій спускаються з темно-синього неба. Стає настільки тихо, що здається, ніби саме повітря дзвенить від цієї тиші. У такі вечори я прошу батька трохи прогулятися зі мною. Ми виходимо надвір і зимова казка огортає нас.

Я проходжу майданчик, торкаюся рукавичками улюблених гойдалок — зараз вони теж сплять, мовчать, вкриті снігом. Навіть у тихому вечірньому дворі ми знаходимо з батьком багато цікавого. Наприклад, минулого тижня він вчив мене розрізняти сліди птахів на снігу. Я швидко навчився! А ще ми робили зі снігу справжню фортецю. Як було приємно потім, снідаючи зранку на теплій кухні, дивитись з вікна на неї: здавалося, що це не ми побудували її, а якісь середньовічні майстри створили казковий замок. Батько порадив облити фортецю водою — тож за ніч вона застигла. Тепер вона щодня радує мене і сусідських дітей. Напередодні Нового року під час однієї зі звичних вечірніх прогулянок ми прикрасили іграшками молоде деревце. Іграшки я робив власноруч із кольорового картону. Мама підказала мені, як намалювати і вирізати різнокольорових лицарів, казкові герби, драконів і замки. І тепер над нашою фортецею височить лицарське дерево! Отак ми створили справжню казку в звичайному міському дворі!