Що тане самоосвіта? (Твір-роздум)

Вивчаючи у школі біографії відомих науковців, громадських діячів, митців, я часто стикаюся з поняттям «самоосвіта». На перший погляд, все зрозуміло. Але це поняття, цей спосіб здобування знань варто б обміркувати уважніше, адже не все так просто і не все однозначно.

На жаль, я не можу пригадати, де саме я натрапив на цю інформацію, але про когось із науковців XIX сторіччя я прочитав буквально таке. Ця людина склала собі докладний план самоосвіти, врахувавши Книжки, які треба прочитати для загального розвитку, книжки зі спеціальності, додавши час на відвідини семінарів, виставок, театрів тощо. Підрахувавши час, що знадобиться на виконання цієї програми, майбутній вчений отримав щось близько п'ятисот років. Тоді трохи скоротив свій план — до ста двадцяти років і сміливо взявся за його виконання. Із тексту не було зрозуміло, яку частину плану вдаюся виконати цій людині, чи змінював він складений в юнацькі роки список, та це й не так важливо, бо вражає інше. Мене вразила та сміливість і серйозність, з якою вчений ще юнаком, майже дитиною, замислився про своє майбутнє, чітко усвідомив мету свого життя і спосіб досягнення цієї мети — і рушив до неї.

Самоосвіта була дуже актуальною, коли не всі мали фінансову та соціальну можливість здобути знання в державних чи приватних навчальних закладах. А чи зараз це явище втратило свою актуальність? На перший погляд, так, але насправді, зовсім ні. По-справжньому освіченою стає та людина, яка прагне знань і намагається здобувати їх самотужки. Те, що ми усвідомили та опанували самі, дасть більше користі, ніж щось завчене чи почуте з пояснень. До того ж ми здобуваємо загальні знання з усіх предметів, але вже в школі кожен із нас бачить, що якийсь предмет подобається йому більше, до якоїсь галузі людського знання особливо лежить душа. Саме тут і потрібна самоосвіта. Вона має починатися якомога раніше і, що особливо важливо, охоплювати ті шари знань, які цікавлять найбільше і котрі стануть у майбутньому основним фахом.

Щоразу, читаючи в біографіях вчених про історію їхнього самостійного навчання, я відчуваю велику повагу до цих людей і справжній захват. Уже зараз я думаю про те, що варто було б читати більше книжок поза шкільною програмою.

І ретельніше розраховувати свій вільний час... Я сподіваюся, що досвід багатьох людей, які займалися самоосвітою, допоможе мені у власному житті.