Що споріднює твори «Вересовий трунок» Р. Стівенсона і «Альпухара» А. Міцкевича?

У житті кожної людини настає така мить, коли необхідно мобілізувати всі зусилля — і духовні, і фізичні — на виконання головної мети свого життя. Така головна мета стояла і перед героями балад «Вересовий трунок» Р. Стівенсона і «Альпухара» А. Міцкевича. Ці герої жертвують собою заради істини. Якщо у Стівенсона такою людиною стає простий бровар, то у Міцкевича — король маврів. Але об'єднують як простого бровара, так і знатного вельможу, такі якості, як прагнення свободи, справедливості, вірності своєму народові, ненависті до поневолювачів.

Піддані короля маврів зазнали поразки у нерівнім бою з іспанцями в мальовничій місцевості з поетичною назвою Альпухара. Гіркої поразки зазнали і пікти. Якщо у маврів залишився живим їхній ватажок, то у піктів — старий бровар і його малолітній син. Ці люди — бровар і його син — берегли таємницю свого народу — вони знали секрет приготування вересового трунку. Ворог піктів, володар шотландський, за будь-яку ціну хотів вивідати секрет приготування напою, трунку, що «за мед солодший, міцніший, аніж вино». Землі Шотландії потопали у вересу, вони здавались вогняно-червоними, коли розквітав цей дивовижний кущ. І, знаючи таємницю піктів, можна було приготувати у необмеженій кількості вересовий трунок і прославити своє ім'я на весь світ. Тому шотландський володар готовий був обіцяти старому пікту життя в обмін за цінну для короля інформацію. Отже, у старого пікта був вибір — залишитися живим самому і врятувати життя сину, «хлопцю отрочих літ», — або померти.

Такий вибір — залишитися живим або померти— був і в короля маврів. Коли його військо було розбите, він під стрілами ворогів утік і тим самим врятував своє життя. Потім король маврів з'явився у стані переможців, які бенкетували, і запропонував їм стати їхнім вірним спільником, служити їм молодшим братом. Вороги з радістю прийняли пропозицію Альманзора, за що і поплатилися життям.

За тих часів і в переможців, і у тих, хто зазнав поразки, був спільний ворог — страшенна хвороба — чума, від якої рідко кому вдавалося врятуватися. Альманзор утік з поля бою, навмисно заразився чумою і, повернувшись у стан ворога, заразив своїх супротивників. Загинув і Альманзор, і ті, хто святкував перемогу над маврами.

І в баладі Стівенсона залишається живим старий пікт, але при цьому його становище трагічніше, ніж у короля маврів. Він прийняв жахливе рішення щодо долі свого сина. Він удав, що готовий розкрити секрет приготування вересового трунку, але за такої умови: «Зв'яжіть його міцно, владарю, і киньте в кипучі нур- ти», — батько віддавав на заклання власну дитину. Володар шотландський дуже здивувався проханню броваря, але виконав його і тільки тоді зрозумів, що тим самим зазнав поразки: адже син пікта, злякавшись смерті, міг видати тайну. Пожертвувавши життям сина, старий пікт вже не тримався за власне життя. Так загинули останні пікти. Легенда про їхній чудодійний напій дійшла до нашого часу.

Герої обох балад виконали головну мету свого життя — вони не скорились ворогові, бо були справжніми синами свого народу.

Р. Стівенсон і А. Міцкевич показали, що самовіддана любов до свого народу і батьківщини властива людям незалежно від кольору шкіри, соціального стану, звання, матеріального достатку.