«Що за диво - ця Наташа...»: Образ Наташі Ростової у романі Л. Толстого «Війна і мир»

Мої перші враження, перше захоплення романом Л. Толстого «Війна і мир» відбулося через художній фільм С. Ф. Бондарчука і актрису Л. Савельєву, яка так чудово зіграла у ньому головну героїню — Наташу Ростову.

Молодша дочка Ростових, Наташа — спершу тринадцятирічний підліток із великим ротом, таке собі гидке каченятко. Ось вона забігає у кімнату — незграбна, довгонога, худенька дівчинка, але проста, щира, чарівна своєю життєвою силою, радістю сприйняття світу. Описуючи цю некрасиву, але жваву дівчинку, Толстой звертає увагу на її очі, які увесь час змінюються. Ці очі сміються, благають, вони насмішкуваті, сяючі, зацікавлені... Ці очі вміють милуватися красою.

У Відрадному, маєтку Ростових, де гостює знесилений князь Андрій, ми чуємо нічну розмову сестер, яка є ключем до характеру Наташі. Ця дівчинка відчуває красу життя, вміє бути щасливою, радіти простим речам — чи грає вона із ляльками, чи співає у музичній кімнаті...

Ми побачимо Наташу у різних ситуаціях. Ось вона сповнена емоцій і очікує щастя, розповідає матусі про свою закоханість. Ось вона мчить на коні по безкрайому полю разом із чоловіками — і це також Наташа! Ось вона танцює в свого дядечка — самозахоплено, вправно, і не зрозуміло, звідки це вміння в неї взялося. «Де, як, коли увібрала у себе з цього російського повітря, яким дихала, — ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, — цей дух, звідки узяла ці прийоми... Однак дух і прийоми були ті самі, незрівнянні, ті, яких неможливо вивчити, російські, на які й чекав від неї дядечко...»

Ми бачимо, як Наташа готується до свого першого балу — і детально розглядаємо метушню у домі Ростових, усі приготування, прикрашання вбрання... Ми чогось очікуємо, нервуємося разом із Наташею. Ось вона на балу — і ми відчуваємо разом із Наташею її хвилювання, її бажання танцювати! Ось вона, вже запрошена танцювати... Скільки дівчаток згадуватимуть на своєму першому балі героїню Толстого!

Усе, що робить ця дівчинка, вона робить від усієї душі, від щирого серця. Вона закохана у життя, у свого брата, вона бажає кохати і бути закоханою. Саме це визначає Толстой, коли каже: «Сутність її життя — кохання». Її серце недосвідчене, воно іще не може відрізнити закоханості від кохання. Вона погоджується вийти заміж за Андрія Волконського, іще не розуміючи свого серця. Несподіване захоплення Анатолієм Курагіним — лише поштовх, ганебний вчинок, який коштуватиме їй розриву із Волконським. Наташа — чесна і щира, якщо кохає — то усім серцем.

Наташа — росіянка, Толстой зосереджує увагу саме на цьому, вона не має межі ні в чому — ні в радощах, ні в коханні, ні в горі. Усе це є у ній, як «...в Анисії, і в батькові Анисії, і в тітці, і в матері, і в усякій російській людині...» Кінець кохання Курагіна вона сприймає як кінець життя. Так само кінцем життя вважає вона загибель на війні свого брата Петра. І тільки спільне лихо навчає її, вона розуміє, що своє горе значно менше, ніж горе всього народу. Наташа має щиру здатність жертвувати, бути милосердною. Навіть не думаючи, Наташа віддає свій скромний посаг на потреби поранених, із ніжністю та відданістю доглядає за ними. Старий граф Ростов називає свою дочку «порохом», «зіллям», «чарівницею». А сам письменник каже, що Наташа «не вдостоює бути розумною...» Толстой і не вимагає від жінки розуму, він вважає, що доброї душі, простоти, кохання, чистоти — цілком достатньо.

Саме таку Наташу зустріне П'єр Безухов після війни. Наташу, яка вже має досвід кохання і втрат, яка розуміє і цінує мир, родину, просте щастя. Ми залишаємо Наташу дружиною графа Безухова, що з головою поринула у сімейне життя, радощі і хвороби своїх дітей. Кінець роману є початком довгого, щасливого життя Наташі Ростової. І тут вже письменнику Толстому нічого робити, бо... «усі щасливі родини щасливі однаково...»