Чому творчість Г. Г. Маркеса заслуговує на найвищу літературну відзнаку?

Габріель Гарсія Маркес — один із тих письменників, які, прийшовши до літератури, внесли своєрідну й неповторну мистецьку традицію свого етносу. Отож саме ця риса викликала неабияку зацікавленість серед читачів. Проте не менш важливо й те, як письменник, досліджуючи культурні традиції свого народу, зумів вписати їх у багату історію і культуру людства.

Най відоміший роман Маркеса — «Сто років самотності». Це справжня історія створення світу, змальована через оповідь про засвоєння земель першопоселенцями. Історія родини Буендіа показана на прикладі багатьох поколінь, але ця історія вписана в історію Латинської Америки, що набула в романі образу селища Макондо. Парадоксальні зв'язки з Європою, криваві громадянські війни і любовні історії — все це причини страшної хвороби, що веде до вимирання роду Буендіа. Назва цієї хвороби — самотність. Не випадково й свою промову при врученні Нобелівської премії Маркес назвав «Самотність Латинської Америки»: «Поети і жебраки, музики й пророки, воїни і злодії — всі ми, діти цієї неприборканої реальності, навряд чи потребуємо допомоги уяви. Навпаки, труднощі полягають у тому, що звичайних засобів для зображення нашого життя нам не вистачає. У цьому, друзі, сутність нашої самотності».

Г. Г. Маркес відтворив дивну картину буття: карнавальний стиль твору передає зовнішні ознаки святковості і внутрішню самотність людини серед блиску карнавалу. Світ Макондо і зовнішній світ пов'язує дивний персонаж — хитрий циган — посередник Мелькіадес. А у світі Макондо важко розрізнити персонажі. І не тільки тому, що імена і, звичайно, прізвища, повторюються. Автор відмовляється від портретної «об'ємної» характеристики персонажів, і всі двадцять два родичі плутаються у свідомості читача. Навіщо письменник вдається до такого прийому? Бо це зображення умовне, а потім з'ясовується, що воно взагалі не реальне, а все відбувається дише уві сні останнього з роду Буендіа, що читає дивні листи чаклуна — цигана Мелькіадеса. Це своєрідна спроба змоделювати буття від створення світу до апокаліпсису. А може, спроба подати життя народу через циклічність часу у міфі. Можливо, те й інше разом.

Але твір Маркеса набуває універсального, загального для всіх народів світу значення як художнє дослідження одвічної загадки буття людини і людства. Важко сказати, чого саме більше.

Отже, тепер важко уявити собі світову літературу без Габріеля Гарсія Маркеса, який у своїх творах майстрував універсальну модель буття людства, де пануватиме істинна любов і уможливиться щастя, де покоління, від народження приречені на сто років самотності, «раз і назавжди здобудуть нову земну долю».