Чи здатна людина опанувати свою долю? (За романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли...»

Ви ніколи не замислювалися над тим, чому одним людям доля дає більше добра, ніж вони на те заслуговують, а іншим — стільки ж проблем? Можливо, це передається спадково? Або тут діє закон збереження енергії чи якась подібна бездушна фізика? Відповідь на це запитання ховалася від людства впродовж тисячоліть. Люди будували філософські та соціологічні теорії, звинувачували в усьому упереджених богів, намагаючись пояснити очевидну несправедливість світового порядку.

Якщо не доля керує людиною, тоді що? Сама людина зазвичай не здатна охопити поглядом всю ситуацію, передбачити всі можливі варіанти, за якими можуть розвиватись події. Але їй так хочеться думати, що вона сама вирішує свою долю! До того ж ця містична доля, якщо вона і є, проявляє себе абсолютно не містично — через прозу життя: обставини, дії інших людей, власні помилки.

Важко відрізнити біле від чорного, як не парадоксально це звучить. Хоча б тому важко, що біле й чорне в чистому вигляді в природі не зустрічаються, а відтінки сірого можна й переплутати, коли вибираєш. Я, звичайно, кажу не про кольори на палітрі; це таке життя. Якщо його зводити до простих фарб, рано чи пізно наробиш помилок.

От Чіпка, наприклад, почав із того, що поглумився над іконою. Закінчив тим, що вирізав цілу родину. Де проблема? У Чіпчиній душі? Чи в устроєві суспільства, яке до цього призвело?

Що менше знаєш про життя, то складніше жити. Це очевидно. Йдеться не тільки про гарну освіту, якої в Чіпки, як і в багатьох сільських дітей, не було. Головної науки — науки життя серед людей — Чіпка свого часу не здобув. Баба Оришка та дід Улас уявляються мені радше світлим променем у царстві темряви. Так, Чіпка й запам'ятав цей промінь на все життя. Чому ж він не став для Чіпки орієнтиром у житті? Та він став. Але Чіпка не зміг зрозуміти, як жити у світі, де, вочевидь, панує саме зло й підступність. І як прикласти до цього світу ідеал доброти своїх вчителів.

Тоді, коли всім людям належить вірити в добрий і справедливий світ (а це звичайно буває в ранньому дитинстві), Чіпка ховався від однолітків та ненавидів їх. Коли страждаєш через якийсь свій поганий вчинок, тобі, ясна річ, важко. Але ще важче страждати невинному.

В образі Чіпки трагічнішою є його розгубленість. Він кидається між добром і злом, бачить зле в доброму, а добре — у злому. Згадаймо, як він катував свою матір! Мотря — ось ще одна людина, яку варто пожаліти. Може, навіть дужче пожаліти, ніж самого Чіпку. Вийшла заміж за негідника, народила сина, якого забобонні селяни одразу прозвали чортеням та божою карою (а чи не напророкували вони?), все життя прожила в наймах... А наостанок зазнала від сина стільки болю.

Чіпка з дитинства не любив її, бо поза постійними клопотами вона не приділяла йому достатньо уваги. Потім, коли виріс і став господарем, їхні стосунки поліпшились: Мотря пишалася сином, який зміг видертись нагору. Але після втрати землі вона немовби втратила й сина, навіть гірше. Здається, Чіпка її водночас і ненавидить, і любить: інакше не став би каятись перед нею на колінах. Але вона мудріша, морально сильніша за сина. Вона не може його зупинити, коли він із приятелями пропиває майно, не може протистояти Явдосі. Та її чисто християнське терпіння, здатність перенести будь-яке страждання заслуговують на повагу. А як боляче вона переживала за сина, коли його життя летіло шкереберть! Мені особисто дуже шкода, що сам Чіпка цього, напевно, не розумів. Адже набагато легше послухати братчиків, вони ніколи не обмануть тебе. Будуть зводити наклепи на матір і оком не зморгнуть. Розкажуть, як ревно намагалися допомогти й підтримати твій бунт проти грабіжницького розкріпачення... Як самі постраждали від москальських побоїв.

Що темніше навколо, то складніше розрізняти кольори. Ти вважаєш, що знаєш, як вчинити. Але чомусь твої ідеали добра й справедливості на практиці зводять твою доброчинну діяльність до грабунків та вбивств. Що ж не так, Чіпко? Де ти зробив неправильний вибір? А річ у тім, що ситуація тільки здавалась безвихідною, коли ти почув, що без п'ятдесяти карбованців хабара не буде в тебе твоєї землі. Коли тебе вигнали із земської управи за «неблагонадійність». Чи то зла доля твоя винна, що зустрів ти Василя Пороха та обрав пляшку із зіллям як утішника? Чи то зла доля штовхнула тебе раз і ще раз на слизький шлях униз?

Чіпко, мені важко судити тебе за той вибір, що ти зробив. Адже ти не бачив свого життя як на долоні з висоти пташиного польоту, як побачив його письменник. Ти зіткнувся з ним ніс до носа і не знав, що робити, розгубився. Але мені не хочеться тебе виправдовувати. У тебе був приклад твоєї матері, Яка пережила ті ж самі нещастя, що й ти, але не втратила людської подоби. їй було навіть важче, бо вона любила тебе, і їй було боляче дивитись,