Чи варто бути забобонним? (Твір-роздум на морально-етичну тему)

Мабуть, кожен твір щодо почуттів, поведінки чи моральних принципів людей варто починати з фрази «усі люди різні». Бо це насправді так.

Отже, усі люди різні. Серед моїх ровесників та дорослих людей зустрічається безліч забобонних людей. Відверто кажучи, я їх не розумію. Ну що поганого у чорній кішці, чому не можна передавати речі через поріг? Або чому не можна прибирати після заходу сонця? А коли ж тоді прибирати, якщо більшість людей звільняється з роботи вже ввечері? Можливо, колись ці правила були виправдані хоча б тим, що засновувалися на віруваннях, на міфологічних уявленнях, зрештою, на уламках дохристиянської релігії. Походження деяких заборон я навіть приблизно не можу собі уявити. Тож якщо першоджерело забобону чи прикмети не тільки втратило свою актуальність, а й взагалі повністю забуте, то й продовжувати вірити в ту чи іншу безпідставну заборону, як на мене, не варто. Деякі прикмети вже зовсім непридатні для нашого життя. От, наприклад, прикмета про жінку з порожніми відрами. Мовляв, зустріти жінку з порожніми відрами — це до невдачі в житті або до втрати. Чи часто ви зустрічаєте посеред міста з мільйонним населенням жінку з повними чи порожніми, чи бодай якимись відрами?

Можливо, таке моє ставлення до забобонів зумовлене тим, що і мої батьки, і мої бабусі й дідусі народилися та виросли в місті. Я помічав, що в сільських людей набагато більше таких вірувань, забобонів, різноманітних прикмет. Безумовно, я їх в жодному разі не засуджую, але зрозуміти витоки та призначення забобонів мені досі не вдалося.

Деякі з побутових заборон не викликають у мене негативу (бабуся завжди забороняла сидіти на порозі, бо поріг і взагалі будь-які двері — своєрідний «перехід», «межа»). Імовірно, можна не сидіти на порозі як мінімум тому, що близько до підлоги зазвичай гуляють неабиякі протяги. А от ще з вимітанням сміття у напрямку дверей, а не навпаки — це, зрештою, просто зручно.

Хоч яким би противником забобонів я не був, я часто ловлю себе на тому, що сам послуговуюсь прикметами у власному житті. Наприклад, не дарую гострих предметів, та й коли доводиться повертатись по забуту річ, почуваюсь трохи ніяково, хоча й не знаю, чому не можна повертатись.

А ще я дізнався, що в багатьох спортсменів, акторів, відомих осіб є якісь власні прикмети. Наприклад, «щасливий» одяг, якась дрібничка, яку потрібно з собою носити, щоб пощастило, тощо. Такі прикмети я не вважаю безпідставними. Звісно, це самонавіювання, але ж воно діє, тож нема нічого поганого в тому, що людина налаштовує себе на позитив, вірить у краще. Хтось для цього намагається думати про позитивне, хтось посміхається собі у дзеркалі, коли вмивається вранці, хтось носить із собою маленький оберіг чи фотографію близької людини. У мене поки що нема власної «щасливої» речі чи подібної прикмети. Але я, попри своє негативне ставлення до забобонів, був би не проти завести щось подібне й собі.

Власне, не так важливо, у що саме ви вірите. Головне, щоб вам це не заважало жити, не налаштовувало на погані думки. Пропоную поменше звертати увагу на погані прикмети і побільше — на добрі. Тоді й настрій покращуватиметься, і жити стане приємніше. Не варто бути надто забобонним, адже вірити в себе — важливіше, ніж вірити в будь-які прикмети!