Чи актуальна «Божественна комедія» у наш час?

Як часто ми скаржимось, що не знаємо, як вчинити і не маємо того, з ким можна порадитись. Сумуємо, що нашого досвіду не вистачає, аби вирішити якісь проблеми, зробити правильний вибір, проаналізувати ситуацію. Але ж насправді ми маємо досхочу джерел, звідки можемо черпати життєві знання, яких нам не вистачає, звідки можемо дізнатись більше про життя та про сутність людини. Так, я маю на увазі книги. Багато хто, мабуть, вважає, що головна функція книжок — розважальна: захоплюючий сюжет, цікаві епізоди — і такий читач задоволений, але, на жаль, не всі розуміють, що коли підручник — джерело знань у певній галузі науки, то художня література — джерело знань про життя. І кожен має навчитись сприймати той повчальний зміст, певну авторську філософію, що закладена в класичній літературі.

Навіть ті, хто згоден зі мною щодо повчальної функції літератури, прочитавши «Божественну комедію», можуть подумати: так, література вчить, але ж чого нас, сучасних людей, може навчити цей твір, який був написаний хтозна-коли, і є якоюсь незрозумілою вигадкою давнього мислителя?.. Проте особисто я впевнений, що вічний твір Данте не втратив своєї актуальності і, мабуть, не втратить її ніколи.

У «Божественній комедії» автор зобразив Пекло, Чистилище і Рай, подавши докладну «класифікацію» людських пороків та чеснот. У Пеклі мучаться скупі, перелюбники, лихварі, розбійники, грабіжники, вбивці, навіть занадто пихаті та гнівні теж потрапили в Дантове Пекло. У Чистилищі люди спокутують свої гріхи. Рай, так само, як Пекло та Чистилище, розподіляється на кілька рівнів, де праведники розміщені за кількістю добрих справ, зроблених за життя та за «ступенем святості». Як на мене, «класифікація» Данте багатьом може здатися суперечливою (адже поняття про гріх, точніше про тяжкість гріха, попри незмінність релігійних канонів, все одно змінюється). Наприклад, Данте розміщує в одному з кіл Пекла алхіміків, тоді як нам вони здаються таємничими середньовічними чарівниками, які вірили в існування магічних сил, у можливість здобуття безсмертя тощо більше через свою наївність та традицію алхімії, ніж через порочність... Та в будь-якому разі ще раз згадати, читаючи цей твір, про те, що навіть лінощі чи гординя є гріхом, — не буде зайвим.

Але твір Данте набагато глибший, це не простий перелік гріхів та чеснот людини! І глибина його філософського, повчального змісту — більша, ніж нагадування про те, що бути розбійником не варто... Читаючи «Божественну комедію», найбільше поживи для роздумів я виніс із розмов, які веде ліричний герой із різними «мешканцями» Пекла та Раю. От, наприклад, перебуваючи на першому рівні Раю, герой запитує, чому черниці, яких було вкрадено з монастирів, не можуть потрапити до вищих рівнів Раю. І Беатріче, яка супроводжує героя Раєм, відповідає, що жертва так само несе відповідальність за те, що сталося, якщо вона не боролася достатньо. Ця думка звучить у творі досить побіжно, але ж наскільки цінна ця думка! Відверто кажучи, я навіть не очікував на подібні погляди у творі, написаному на межі середньовіччя та Ренесансу, коли покірливість була однією з головних засад релігійності... Читаючи цей твір, я вже вкотре впевнився в тому, що погляди Данте були насправді дуже прогресивними як на той час. Але ж повернімося до цієї думки: виходить, покірливість долі — не завжди гарна риса, і боротьба з несправедливістю необхідна! Більш того, надмірна покірливість власній долі вважається за гріх (через неї черниці не можуть піднятися вище). Насправді, ця думка, хоч і не нова, але по-справжньому корисна, бо, її варто б нагадати багатьом моїм знайомим, аби вилікувати їх від надмірного фаталізму та звички жалітися на власну «долю»!

Зустрівши у Раю душі справедливих людей, які склалися у символічну форму Орла (як символ справедливості), Данте зазначає: Орел говорить «Я», а чується «ми», бо справедливість — колегіальна! Чи не правда, актуально і для нашого часу! Мабуть, багатьом моїм сучасникам варто було б перечитати цей твір, особливо це стосується людей, які так чи інакше пов'язані з владою.

Чи не найбільш повчальним здався мені епізод бесіди апостолів з головним героєм. Визначення, дані поняттям надії, віри, любові, мені здалися просто блискучими. А щодо їхньої актуальності — то вічні теми, вічні цінності, ясна річ, ніколи її не втратять.

Читаючи «Божественну комедію», я також відзначив, наскільки важливим є для автора Любов. І це не тільки любов до жінки, яку він втратив, це Любов вища, філософська, Любов як стан душі, як спосіб взаємодії зі світом. Навіть наприкінці твору, коли герой бачить божество, він відзначає, що саме Любов навертає його душу на божественне...

Проблеми відповідальності за власну долю, справедливості, сутності людських почуттів, проблема внутрішньої гармонії та любові - усі ці питання залишаються в нашому житті. Я не можу сказати, що ці проблеми є абсолютно невирішуваними, просто кожна людина має знайти власні відповіді. Тут навряд чи хтось вирішить щось за нас самих, але щоб сформувати власну позицію, ми можемо звернутися до думок інших людей. Твір Данте Аліг'єрі «Божественна комедія» має глибоку метафоричність та повчальний зміст. Отже,