«Через терни - до зірок» (життєвий шлях Івана Франка)

Кажуть, що справжній талант може розвинутися тільки у випробуваннях. Життєвий шлях великого українського письменника, ученого, політичного діяча Івана Франка — яскрава ілюстрація до цього твердження.

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в сім'ї сільського коваля. Чудова природа Прикарпаття була різким контрастом із тяжким життям простих людей.

Батька, Якова Франка, дуже поважали селяни. Часто в його кузні збиралися мешканці навколишніх сіл, робітники нафтових промислів — і тоді заходили розмови про злиденне життя, важку працю, хижу експлуатацію і несправедливість. Дорослі не звертати уваги на маленького хлопчика Івася, який тихенько сидів у кутку і уважно прислухався до розмов старших.

Картини праці в кузні, сумні оповідання, образ вогню батьківського горна назавжди закарбувалися в пам'яті Івана Франка.

Коли Івасеві виповнилося шість років, батько відвів його до початкової школи. Хоч навчання велося німецькою мовою, хлопчик за два роки став найкращим учнем школи.

Закінчивши початкову школу, Франко вступає до Дрогобицької школи ченців- василіан, де також панувала німецька мова, а вчителі-ченці не вчили, а катувати учнів. У цій школі учні — панські синки — насміхалися із затяканого селянського хлопчика, але, усім на диво, Франко найкраще закінчив навчальний рік. Треба було продовжувати навчання, та сім'ю спіткаю велике горе — помер батько, головний годувальник великої родини, добра, чуйна, любляча людина. Четверо дітей залишилися сиротами. Але через деякий час у сім'ю прийшов вітчим, який виявився порядною людиною і гарним хазяїном. Він добре ставився до сиріт, зробив усе можливе, щоб Іван мав змогу продовжити навчання.

1867 року одинадцятилітній Івась вступає у Дрогобицьку гімназію, у якій предмети викладатися польською мовою. Перший рік хлопчик просидів на останній, «ослячій лавці», але наприкінці навчального року виявилося, що він — найкращий учень. Потім уже до нього по допомогу зверталися тупуваті учні з багатих сімей, і він допомагав їм у навчанні.

Іван не зважав на глузування, на свою бідність і учився, багато читав, записував народну творчість, почав писати власні твори, перекладав із польської і німецької мов.

Після закінчення гімназії Франко без будь-яких зусиль вступив до Львівського університету на філософський факультет, продовжував писати, друкував свої перші твори у журналі «Друг», вивчав життя й побут дрогобицьких і бориславських робітників, викривав причини страждань народу. Його активна творча і політична діяльність зацікавила поліцію. Франка заарештували і посадили в камеру разом із кримінальним злочинцем. Цей арешт, а потім суд, холодна брудна камера підірвали здоров'я письменника, але не змогли зломити його духу. Найгіршим було те, що від нього відсахнулися люди, які ще так недавно набивалися в друзі.

Через три роки Франка знову заарештували, а після звільнення переслідування не припинилися. Та письменник ні на мить не припиняв своєї діяльності. Якщо на початку 70-х років він просто симпатизував боротьбі простих людей за свої права, то після арештів сам став на шлях цієї боротьби: писав твори про робітників, пропагував визвольні ідеї, виступав на захист трудящих.

Активна літературна, суспільна діяльність і наукова робота принесли Франкові заслужену славу і визнання.