Чайна церемонія - уособлення японської етики й естетики (за повістю Я. Кавабати «Тисяча журавлів»)

Присуджуючи 1968 року Нобелівську премію першому з письменників Японії, члени комітету зазначили, що художня майстерність Ясунарі Кавабати «з надзвичайною яскравістю виражає суть японського способу мислення». Допомагає зрозуміти цей «спосіб мислення» саме зображення чайної церемонії, на тлі якої розгортається дія.

Чайний обряд — це дуже давня японська традиція, яка мислиться як своєрідний ритуал, що має як свої зовнішні закони і прояви, так і внутрішні, філософські й ментальні. Чайна церемонія покликана допомагати людині досягти гармонії зі світом, надати можливість подумати над життям, над собою, зважити свої вчинки й думки, звільнитися від клопоту й метушні. Отож приходити до храму, де відбувалася чайна церемонія, слід було відчуженим від усього буденного, ницого. Та парадокс полягає в тому, що вчителькою чайної церемонії є Тікако, жінка, що не тільки нечиста душею і скоює погані вчинки, а й намагається використати сам чайний обряд задля досягнення суто земних цілей. За будь-яку ціну вона хотіла принизити свою суперницю Оота-сан, бо колись її покохав батько головного героя Кікудзі, а раніше його коханкою була Тікако. Велику роль у творі відіграє чайний посуд — вишуканий, старовинний, сповнений особливого значення. Саме це й використала вчителька чайної церемонії, подавши до столу чорну чашку з паростками бамбуку. З цієї чашки колись пив пан Оота, його дружина, а потім батько Кікудзі і нарешті Тікако: «В неї така багата історія! Її, мабуть, передавали з покоління в покоління від самого Рікю з епохи Момояма (XVI ст.)» Тікако свідомо порушила обряд (чашка не відповідала порі року), щоб викликати почуття провини в Оота, а Кікудзі нагадати, кого він має слухатися. Отож вона не тільки допустила, а й викликала цілий вир пристрастей під час чайної церемонії. Хіба що молода дівчина на ім'я Юкіко робила все від чистого серця, не здогадуючись, як пов'язані різними стосунками присутні. І це не єдина сцена, де Тікако — уособлення вульгаризації чайної церемонії — брутально вдирається у гармонійний світ головного героя з непростими стосунками. Я. Кавабата підкреслює, що головне у чайній церемонії — це її вивищене значення для душі, для осмислення прекрасного в житті та й самого життя. А такі, як Тікако, засвоїли лише зовнішній бік обряду, не розуміючи його суті. Вона ж ще й повчає Кікудзі: «Та якби ви, Кікудзі-сан, цікавилися чайною церемонією, то так не схибили б. Ви мусили б знати, що в Японії кожному своя пора року». І символом заплямованої душі цієї жінки є родима пляма на грудях, яку колись, ще в дитинстві, Кікудзі випадково побачив через запах кімоно. Я. Кавабата висловлює пересторогу проти вульгаризації чайної церемонії, яка ввібрала в себе багатовікову традицію і спосіб мислення його народу, адже чайна церемонія — це уособлення японської етики й естетики.