Чіпка Вареник: бандит чи народний месник?

Він стоїть один, руки скручені за спиною. Ось жінка, здається, дружина, майнула перед обличчям та щось гірко скрикнула. Кинулась до хати. Він стоїть, поводить темними вовчими очима. Що він бачить ними? Довгу дорогу перед собою, смерть у каторжній мерзлоті? Чи, може, його душать спогади усього життя, що розчавило його, немов паровий прес?

«Жив-жив!» — кричали горобчики, коли гинув Христос, і тут з'являлися Чіпка з Грицьком та відкручували їм голови. Вгадуйте свою долю, кривдники людські! Чіпка виросте і почне мститися за народну правду. Та чому свою криваву долю має вгадати й безневинний сторож? Хоменко та його родина? Це також помста?

Дайте людині собачу вдачу — вона й житиме по-собачому. Чи ні? Легко підкоритися, легко впасти, а після того лягти життю під ноги: топчи мене, роби, що хочеш. Та гірко потім ковтати сльози, гірко оглядатися й думати про те, що міг 5и зробити і як далеко сягнув би, якби не здався. Чи такий був Чіпка? І так, і ні. Чіпку можна по-іншому характеризувати. Він не знайшов у житті точку, до якої потрібно було прикласти сили, а сил було багато. Правильніше так сказати: точку він знаходив, знаходив місце в житті, здобував повагу односельців тяжкою впертою працею на землі, але траплялося щось, що у буквальному значенні вибивало цю землю з-під ніг. І Чіпка плив за течією, собача вдача була тут, ніби нікуди й не шикала. А в серці накопичувалось зло (чомусь на всіх, крім себе), разом із ним — жага правди, що перед очима читача повільно перетворювалася на вовчу жадобу.

Багатоплановим є роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», але головним залишається план психологічний. Це є наче точка, в якій стикаються світи — зовнішній, часто ворожий, і внутрішній. Плодом їхньої взаємодії буде і моральне зростання героя, і його деградація. Що цікаво, любов до правди і пошуки її, за- $дяки яким Чіпка став особистістю у повному сенсі цього слова, у певний момент зіштовхнули його на хибний шлях. Він пішов шукати правди в Чижика, сподіваючись відвоювати власну землю, а натомість втратив усе, що мав — гроші вкрав Порох, одяг — пропив. І, що найгірше, втрачено віру в людей. Тому, спиваючись із Лушнею, Матнею та Пацюком, Чіпка цілком міг сказати, що «страждає за правду».

Часто розбійничу поведінку Чіпки пояснюють його тяжким дитинством, тим, що його цькували на вулиці, вважали ледь не чортеням; мати, що працювала день ніч і від утоми падала з ніг, не могла повністю віддавати синові свою любов, через це син матері й не любив. Звичайно, на психіку дитини не могло не вплинути це відчуження усіх, окрім бабусі. До того ж, його пригнічувала нескінченна і, як ому здавалося, невиліковна бідність. Коли всі твої моральні сили, потреби, образи закриті всередині тебе і накопичуються, тиск постійно зростає, і однієї чудової миті може статися вибух. Звідси підпал у Бородая, звідси й подальші Чіпчині подвиги», уже в компанії братчиків.

Але, на мій погляд, все це травмами дитинства не поясниш. Має бути якась глибинна психологічна сила, котра штовхає людину на бунтівні вчинки.

Можна порівняти дві суміжні долі — Чіпчину й Грицькову. Обидва сироти хоча Грицько й чесного роду, на відміну від Чіпки), разом були підпасками в діда ласа, разом горобців били — мстилися за Христові муки. Виросли, і шляхи розійшлися. Не буду переказувати текст, лише згадаю кульмінаційний момент у їхніх стосунках, який показав, хто чого вартий. Пан, злякавшись народного бунту, привів у Піски москалів. І тоді, як Чіпка бігав, як навіжений, і закликав людей дати відсіч солдатам, «братчики» його кудись дременули, а Грицько відсиджувався в затишному куточку, мабуть, промовляючи про себе: «Моя хата скраю, нічого не знаю». Чи варто лізти на штики, якщо його все це аж ніяк не стосується? Він — вільний господар на своїй землі, він чесного роду... Ні, лихо цих безземельних пияків його не обходять.

Можна, звичайно, гнівно засуджувати Грицькову малодушність, але скільки людей на його місці вчинили б так само, як він? Це здоровий міщанський егоїзм або інстинкт самозбереження, кому що більш подобається.

А що з Чіпкою? Він — борець за свободу? За справедливість? Як же набридають ці слова від багаторазового використання! Якщо подивитись на все з позиці Чіпки, то так, борець... Але сторонній спостерігач побачить в усьому розвиткові його долі порушення закону логіки, коли з правильного твердження робиться не правильний висновок, а з цього неправильного висновку — інший, ще більш хиб ний за попередній. У Чіпчиних діях також проявляє себе егоїзм, але егоїзм іншого калібру, ніж у Грицька. Чіпка сам ставить себе на місце «народного месника» до якого ще не доріс; сам вирішує, кому жити, кому вмерти. І сам не помічає, як перетворюється на звичайного злодія та вбивцю.

Спробуємо зрозуміти, чи «бойові дії» Чіпки проти багатіїв були особистою помстою? Чи в нього серце боліло за інших, таких, як і він, скривджених? Мабуть і перше, й друге. Пам'ятаєте,