Художниця Євгенія Гапчинсьна - «постачальник щастя № І»

Нещодавно я відкрила для себе творчість сучасної української художниці Євгенії Гапчинської. Як не прикро, але думка про те, що сучасне українське мистецтво не розвивається й не затребуване у світі, є досить поширеною. Але тільки серед людей, які не дуже-то й цікавились ним. Творчість Гапчинської — чудовий аргумент на захист українського сучасного живопису. Зрештою, художниця має абсолютно унікальний власний «почерк», мистецький стиль — її пухких потішних янголят запам'ятає кожен, хто хоч раз їх побачить. Так сталося і зі мною. Натрапивши випадково на ці роботи, я одразу стала палкою прихильницею творчості Гапчинської.

Найбільше мені подобається дитячість і ніжність її робіт. Картини вже оцінили не лише в Україні, а й у світі. З опублікованого Євгенією я дізналась, що малювання стало основною її діяльністю саме тоді, коли директор одного із закордонних музеїв замовив їй серію робіт. На картинах руда усміхнена дівчинка, намальована в особливому стилі Гапчинської, мала подорожувати у часі, зустрічаючись із видатними митцями минулого — Веласкесом, Сальвадором Далі й іншими художниками. Ця серія стала початком успіху художниці.

Галерея Євгенії називається «Галерея щастя», а вона жартома називає себе «постачальник щастя № І». Насправді, дивлячись на смішних чоловічків та дівчаток-принцес на картинах художниці, важко стримати посмішку і не відчути тієї щирості, теплоти, навіть наївності, якими світяться ці роботи. Малюнки Гапчинської вже з'явилися не тільки на сумках, одязі, стали частиною дизайнерських ідей, але прижилися й у книжках. Книжку, ілюстрації до якої робила Євгенія, було визнано найкращою дитячою книжкою року. Але творчість Гапчинської імпонує не тільки дітям, хоча, на перший погляд, ніби призначена для дітей. Її малюнки — і для тих, хто залишається дитиною в душі, попри свою дорослість і соціальну відповідальність. Легкість і щирість — ось що приваблює глядачів у напівдітях-напівянголятах, які дивляться на нас з полотен. Розчулюють і підписи під картинами — смішні, по-дитячому наївні репліки.

Чи не найулюбленішою моєю картиною є зображення дівчинки, яка дивиться на сім маленьких акваріумів, а вгорі напис: «Сім рибок — сім бажань». Я навіть у повсякденному житті іноді повторюю цю фразу як примовку — щоразу вона викликає у співрозмовника посмішку. Або ще картина, де обіймаються двоє рожевощоких товстеньких янголят із крильцями — і підпис: «я тебе впіймав!» Ця щирість, дитинність і простота насправді зачаровують.

Євгенія Гапчинська вчилася на художника і, за її власними розповідями, добре опанувала класичний реалістичний живопис, тож художниці довелося присвятити певний час формуванню власного стилю, всупереч канонам класичного «елінського» мистецтва. Зрештою, її численні шанувальники і люблять її за цей індивідуальний неповторний стиль.

На одній із картин Гапчинської, де зображено маленьку усміхнену дівчинку, підпис такий: «Деякі дівчата одразу народжуються принцесами...» Переформулювавши цей вислів, можна сказати: «Деякі люди одразу народжуються художниками», адже у творах Євгенії Гапчинської відчувається великий талант, душа, іскра, що зачаровує глядачів. Хоча я люблю різні напрями мистецтва, в тому числі і сучасного, я з цікавістю стежу за героями малюнків Гапчинської і з нетерпінням чекаю на її нові роботи.