«Ходи тільки по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ» (за твором І. Багряного)

Іван Багряний усім своїм життям доводив правдивість слів, що стали його життєвим маніфестом. Він говорив, що пізнати світ людина має на власній шкурі, а пізнавши його, пізнає себе. Ось тоді вона не понесе ніколи свою душу на базар, бо душа буде цінніша за Всесвіт. І не знайдеться в цілому світі того, хто зміг би її купити.

Іван Багряний ще молодим кинув виклик тоталітарній системі. «З походження я — українець, справжній український плебс», — писав Іван Багряний. І вже самі ці слова могли бути викликом системі, яка боролася за те, щоб на шостій частині суші існувала лише одна нація — «радянська».

Ще підлітком Іван бачив, як червоноармійці замордували його дев'яностодворічного діда, однорукого пасічника, тільки за те, що був заможним селянином і виступав проти комуни. А дідового сина, рідного Іванового дядька, вбили за те, що він був у війську Симона Петлюри. Тоді ще Іван не знав, що ця жорстока розправа була прелюдією до всього його життя.

У 18 років Іван Лозов'ягін (справжнє прізвище Багряного) відчув, що його покликання — література, те божественне ремесло, в якому він зможе реалізувати себе. Писав вірші, сценарії, повісті. Але сіра, убога дійсність не давала задоволення. Навчаючись у Київському художньому інституті, пише поезію «Туман», у якій кожне слово мало таємний смисл:

Щоб оцей туман та сніги поїв, Цей важкий туман, нерозгаданий. Впав на груди піль, на печать гаїв, Впав на тихий сад, на окрадений.

1929 року Багряний власним коштом видав поему «Аve Маrіа», яка зразу ж була конфіскована владою, а сам автор став об'єктом пильної уваги ДПУ. Над головою гриміла гроза тотального ворожого терору. У Харкові, коли йшов у гості до знайомих, його затримали, допитали, та поки що відпустили. Письменник розумів, що це затримання — лише перша ластівка, але не покинув писати. 16 квітня 1932 року двадцятип'ятилітнього митця заарештували, спровадили в харківську тюрму, допитувати, вимагали зізнання у контрреволюційній діяльності, примушували назвати спільників, але Багряний не відмовився від своїх переконань, вистояв і, як багато його попередників, загримів на Далекий Схід. Перебуваючи в Хабаровському краї, він зустрів знайомих митців, які були заслані раніш. Тут, на березі Берінгової протоки, виник задум роману «Тигролови».

Виснажений, змучений, з підірваним здоров'ям, через кілька років Багряний повернувся на Україну. І знову арешт, слідство, допити, тортури, в'язниця... Багряний вистояв, а із тюрми виніс на волю документальні свідчення проти страшної сталінської машини і розповів про побачене та пережите в романі «Сад Гетсиманський».

Війна застала Багряного на лікарняному ліжку. У 32 роки він став інвалідом Коли ж фашистів погнали на захід, колишній в'язень сталінського ГУЛАГу не захотів залишатися в СРСР. Разом з іншими втікачами він опинився спочатку в Західній Україні, а потім у Європі. І скрізь, куди б не кидала його доля, Багряний не полишав мрії про незалежну Україну. Хворий на відкриту форму туберкульозу цукровий діабет, серцеву недостатність, він писав повісті, романи, памфлети, займався політичною діяльністю, організовував літературні й молодіжні спілки, шукав шляхи боротьби з комуністичним режимом і послідовно відстоював ідею вільної, демократичної, суверенної України.