Феномен Пантелеймона Куліша

Степан Томашівський, один із найвидатніших істориків України, писав: «Серед безлічі прославлених батьків народу, якими обдарувала нас історія XIX століття, є одна постать самітна, яка не зазнала благовонних кадил громадського почитання й візантійської чоломбитности ні за життя, ні по смерті, дарма, що ся постать висока і далеко перевищує пересічного національного святого всіх українських земель. Це П. О. Куліш. Людина найменше популярна, найменше оцінена і, мабуть, найменше зрозуміла в усьому українському письменстві. Наче другий Іван з Вишні, анахорет за життя, радо промовчуваний по смерті».

Пантелеймон Куліш завжди сміливо і щиро висловлював свою думку, міг постояти за неї, хоч як вона не подобалась би загалу. Він мав дар сприймати істину просвітленим, мудрим серцем, ніколи не відступав від правди, тому й був духовно самотнім усе своє життя.

Пантелеймон Куліш — унікальна постать. Він проявив себе як визначний прозаїк, поет, драматург, перекладач, критик, публіцист, літературознавець, етнограф, фольклорист, мовознавець, педагог, історик, філософ, культуролог, релігієзнавець, соціолог, політолог, художник, видавець, громадський діяч, організатор національної культури.

Ще в юності Пантелеймон Куліш без учителя опанував шість європейських мов, щоб читати іноземні книжки. Куди доля його кидала, за таку роботу і брався. Замолоду вчився грати на скрипці, а потім столярував і зробив своїми руками гарну скрипку; виготовляв меблі, які охоче купували навіть у столичні палаци. Сам спроектував і власними руками спорудив будиночок. Якось не було в селі коваля, то Куліш намірився .взятися за молот. Та найголовнішою справою у його житті була література, культура і мистецтво. Але часто це заняття не давало можливості матеріально забезпечити себе і кохану дружину, і Пантелеймон Олександрович змушений був неодноразово іти на державну службу, де швидко досягав висот. Усе, за що брався Куліш, не становило для нього труднощів, а на зароблені кошти він організовував видавництва, які були збитковими, але хоч на півроку просували вперед українську культуру вперед.

Розумні, освічені, культурні люди імперії любили й поважали Куліша, але імператори ставилися до нього з підозрою, вважаючи ворогом держави за те, що понад усе він любив Україну.

Якось ще в гімназії вчитель алгебри за невивчений урок намірився поставити Куліша на коліна, а той заявив, що тоді закине алгебру навіки. Учитель домігся свого, а Куліш підвівшись з колін, дійсно більше ніколи не вчив алгебри. Життя його так і не переробило: який був у гімназії перед учителем алгебри, таким і залишився до смерті.